Ухвали вищого господарського суду

Постанова пленуму Вищого господарського суду України

«Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ-2 Господарського процесуального кодексу України»

Початок жовтня ( 01.10 — 11.10.2010 р.) став знаковим у роботі Вищого господарського суду України. З прийняттям нового Закону «Про судоустрій та статус суддів» та у зв’язку з потребою однакового застосування розділу ХІІ-2 Господарського процесуального кодексу, зокрема норм кодексу, які регулюють порядок перевірки ВГСУ відповідності заяв сторін та Генпрокурора про перегляд рішень господарських судів вимогам ГПК, пленум ВГСУ вирішив підготувати такі роз’яснення. Тож в десятиденний період суддями та редакційною комісією було зроблено досконалий аналіз назрілого питання та на завершальному етапі пленуму ВГСУ було прийнято відповідну постанову (текст постанови подається нижче), котра є вагомим чинником на сучасному етапі судочинства.

ПЛЕНУМ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

11 жовтня 2010 року м. Київ № 2

Про деякі питання практики

застосування розділу ХІІ 2

Розділом ХІІ 2 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК) в редакції Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» встановлено порядок перегляду судових рішень господарських судів Верховним Судом України і запроваджено допуск Вищим господарським судом України справ до провадження.

З метою забезпечення однакового і правильного застосування відповідних норм ГПК та відповідно до пункту 6 статті 36 названого Закону пленум Вищого господарського суду України постановляє:

1. Заява про перегляд Верховним Судом України судових рішень господарських судів може бути подана після їх перегляду в касаційному порядку (стаття 111 15 ГПК), тобто лише після прийняття Вищим господарським судом України постанови за наслідками розгляду касаційної скарги.

Що ж до ухвал Вищого господарського суду України, то заяви про їх перегляд подаються за одночасної наявності двох умов:

— ця ухвала перешкоджає провадженню у справі; такими ухвалами є, зокрема, ухвали про зупинення касаційного провадження, залишення касаційної скарги без розгляду, припинення касаційного провадження.

— судом (судами) касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

До кола ухвал, стосовно яких може бути подана відповідна заява, не відносяться ухвали, постановлені згідно з приписами розділу ХІІ 2 ГПК.

2. Правом на звернення із заявою про перегляд Верховним Судом України судових рішень господарських судів наділено сторін у справі та Генерального прокурора України.

Зі змісту статті 121 Конституції України, статей 2 і 29 ГПК та статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру», а також рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 у справі №1-1/99 випливає, що Генеральний прокурор України може звернутися з відповідною заявою лише в інтересах громадянина або в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Оскільки треті особи у справі користуються правами і несуть обов’язки сторін (статті 26 і 27 ГПК), то й вони мають право на звернення з такими заявами.

Органи державної виконавчої служби за правилами, встановленими розділом ХІІ 2 ГПК, можуть також оскаржувати судові рішення господарських судів, прийняті за їх участю на стадії виконавчого провадження і переглянуті в касаційному порядку.

Сторони у справі про банкрутство — кредитори (представник комітету кредиторів) і боржник (банкрут) та інші учасники відповідного провадження на загальних підставах вправі подавати заяви про перегляд судових рішень господарських судів.

3. Встановлений статтею 111 16 ГПК перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів є вичерпним.

Отже, неоднакове застосування норм процесуального права не може бути підставою для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

4. Необхідно мати на увазі, що прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору зі справи, а тому відповідні постанови не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому розділом ХІІ 2 ГПК, і на них не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 111 16 цього Кодексу.

5. Частиною першою статті 111 17 ГПК встановлено, що заява про перегляд судових рішень господарських судів подається протягом одного місяця з дня ухвалення:

1) судового рішення, стосовно якого подано заяву про перегляд судових рішень господарського суду.

При цьому законом не встановлено будь-яких обмежень щодо моменту прийняття судового рішення, на яке у відповідній заяві може бути здійснено посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 111 16 ГПК. У зв’язку з цим зазначеним судовим рішенням може бути й таке судове рішення суду касаційної інстанції, яке ухвалене до набрання чинності Законом за правилами, встановленими для перегляду судових рішень у касаційному порядку, і не скасоване Верховним Судом України; водночас до відповідних судових рішень не належать судові рішення Верховного Суду України в господарських та адміністративних справах;

2) судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, якщо воно ухвалене пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

За змістом відповідної норми судовим рішенням, про перегляд якого подається заява, може бути й не скасоване Верховним Судом України судове рішення Вищого господарського суду України, ухвалене до набрання чинності Законом, але не раніше ніж за рік до ухвалення судового рішення, на яке здійснюється відповідне посилання. Недодержання умови щодо зазначеного річного строку є підставою для відмови у допуску справи до провадження.

6. Місячний строк для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів, встановлений частинами першою і другою статті 111 17 ГПК, є процесуальним і може бути відновлений за загальними правилами, встановленими статтею 53 ГПК. Про таке відновлення зазначається в ухвалі, постановленій про допуск справи до провадження (частина друга статті 111 21 ГПК).

Строк, передбачений частиною першою статті 111 17 ГПК, обчислюється з дня ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції.

7. У разі якщо заяву подано без додержання вимог статей 111 18 та 111 19 ГПК, суддя-доповідач постановляє ухвалу, якою заявник повідомляється про недоліки заяви та про строк, протягом якого він зобов’язаний їх усунути. Цей строк повинен бути розумно необхідним, тобто достатнім для усунення усіх недоліків заяви з урахуванням тривалості поштообігу.

8. Повернення заяви з підстав, передбачених частиною четвертою статті 111-20, здійснюється шляхом постановлення відповідної ухвали суддею-доповідачем одноособово.

9. Частиною п’ятою статті 111 20 ГПК передбачена можливість повторного звернення із заявою про перегляд судового рішення господарського суду після повернення такої заяви Вищим господарським судом України. Це повторне звернення має здійснюватися в межах загального строку, визначеного частиною першою статті 111 17 ГПК; водночас заявник не позбавлений права в разі необхідності звернутися до Вищого господарського суду України з клопотанням про відновлення даного строку, а названий суд — відновити його за загальними правилами, встановленими статтею 53 ГПК, із зазначенням про таке відновлення в ухвалі, постановленій про допуск справи до провадження (частина друга статті 111 21 ГПК).

Відсутність клопотання про відновлення пропущеного строку або відмова в його відновленні тягне за собою відмову в допуску справи до провадження.

10. Якщо заяву про перегляд судових рішень господарських судів після розгляду відповідної заяви однієї із сторін у справі подано також іншою стороною в тій же справі, то питання про допуск справи до провадження або відмову в допуску за такою заявою іншої сторони вирішується на загальних підставах.

11. Вирішення питання про допуск справи до провадження здійснюється колегією у складі п’яти суддів Вищого господарського суду України шляхом постановлення ухвали про допуск справи до провадження або відмову в такому допуску з викладенням мотивів вчинення відповідної процесуальної дії та з посиланням на норми законодавства. При цьому визначений частиною другою статті 111 21 ГПК п’ятнадцятиденний строк для постановлення згаданої ухвали слід обчислювати з дня надходження до Вищого господарського суду України відповідної заяви, яка узгоджується з вимогами статей 111 18 та 111 19 ГПК.

Якщо заяву подано без додержання вимог статей 111 18 та 111 19 ГПК і заявник повідомлявся про недоліки заяви, то п’ятнадцятиденний строк для постановлення ухвали про допуск справи до провадження або відмову в такому допуску обчислюється відповідно з дня усунення недоліків або з дати закінчення строку, який встановлювався для їх усунення. При цьому днем усунення недоліків вважається дата надходження до Вищого господарського суду України належним чином оформлених матеріалів зазначеної заяви.

12. Оригінали ухвал Вищого господарського суду України, постановлених у зв’язку з розглядом заяв про перегляд судових рішень господарських судів, з доданими до них документами надсилаються тим судам, де знаходяться матеріали справ, в яких оскаржуються судові рішення, для приєднання до матеріалів таких справ. Виняток становлять ухвали Вищого господарського суду України про допуск справи до провадження, які разом із заявами про перегляд судових рішень та доданими до них документами надсилаються до Верховного Суду України (частина третя статті 111 21 ГПК).

13. Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» не передбачено розміру ставок державного мита із заяв про перегляд судових рішень господарських судів, а постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів» — розміру названих витрат з відповідних заяв.

Отже, до внесення необхідних змін до зазначених Декрету і постанови у Вищого господарського суду України немає правових підстав для постановлення ухвал, передбачених частинами другою і четвертою статті 111 20 ГПК, у зв’язку з тим, що до заяви про перегляд судових рішень господарських судів не додано документів про сплату державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

www.arbitr.gov.ua

e-Pidruchniki.com

Перегляд судових рішень Вищого господарського суду Верховним судом України

Відповідно до ст. 111 14 ГПК право касаційного оскарження судових рішень Вищого господарського суду України належить сторонам і Генеральному прокурору України.

Верховний суд України переглядає справу з мотивів застосування Вищим господарським судом України закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України; у разі невідповідності рішення або постанови рішенням Верховного суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права; з мотивів застосування Вищим господарським судом одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акта в аналогічних справах.

Підставою для перегляду рішення Вищого господарського суду України є також рішення міжнародних судових установ, юрисдикція яких визнана Україною, про визнання рішення суду таким, що порушує міжнародні зобов’язання України.

Касаційна скарга, касаційне подання Генерального прокурора на постанову Вищого господарського суду України може бути подано не пізніше одного місяця з дня його прийняття. Якщо підстави для оскарження виникли після закінчення місячного строку, Верховний суд України зобов’язаний прийняти касаційну скаргу (подання) до свого провадження. Справа переглядається за умови згоди хоча б одного судді на засіданні колегії з трьох суддів.

Верховний суд України за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України має право:

1) залишити постанову чи ухвалу без змін, а скаргу (подання) — без задоволення;

2) скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або скасувати ухвалу і передати справу на розгляд до Вищого господарського суду України;

3) скасувати постанову чи ухвалу і припинити провадження у справі.

За результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора ухвалюється постанова. Указівки, що містяться у постанові Верховного суду України, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яку норму матеріального чи процесуального права має бути застосовано і яке рішення має бути ухвалено при новому розгляді справи.

Вимоги до написання касаційної скарги і виступу в суді є аналогічними до написання касаційної скарги і виступу у Вищому господарському суді України. Однак у такій касаційній скарзі доцільно подати окремим пунктом обґрунтування підстав для оскарження постанови або ухвали Вищого господарського суду, відповідно до ст. Ill 15 ГПК України. При виступі слід пам’ятати, що він має бути максимально коротким. Як правило, головуючий у судовому засіданні Верховного суду України повідомляє, що для виступу надається 5 хвилин. Щоб адвоката не переривали, слід дотримуватись цього строку.

e-pidruchniki.com

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2017 року м. Київ К/800/23011/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Олендера І.Я., Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.06.2016

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2016

у справі № 826/5581/16

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби — Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії, —

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (далі по тексту — позивач, ПАТ «Укрнафта») звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби — Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі по тексту — відповідач, Міжрегіональне ГУ ДФС — Центрального офісу з обслуговування великих платників) про визнання протиправними дій відповідача щодо складання та затвердження акту опису майна позивача у податкову заставу від 25.03.2016 №8; визнання протиправною відмови відповідача, викладеної в листі від 24.03.2016 №6455/10/28-10-23-26, щодо включення природного газу ПАТ «Укрнафта» власного видобутку 2006 року в обсязі 2061805,134 тис. куб. м. до опису майна у податкову заставу ; зобов’язання відповідача здійснити опис природного газу ПАТ «Укрнафта» власного видобутку 2006 року в обсязі 2061805,134 тис. куб. м. у податкову заставу .

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.06.2016, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2016, позов задоволено.

В касаційних скаргах ПАТ «Укртрансгаз» та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.10.2014 Міжрегіональним ГУ Міндоходів — Центральним офісом з обслуговування великих платників було винесено вимогу №296-25, якою визначено загальну суму податкового боргу платника податків — ПАТ «Укрнафта» за узгодженими грошовими зобов’язаннями станом на 31.10.2014, а також прийнято рішення про опис майна позивача у податкову заставу .

У зв’язку з цим відповідачем було направлено Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» (далі — НАК «Нафтогаз України») лист від 04.09.2015 №31473/10/28-10-23-26 «Про надання інформації», в якому викладено прохання підтвердити наявність у підземних сховищах природного газу ПАТ «Укрнафта» в обсязі 2061805,134 тис. куб. м. та можливість опису зазначеного природного газу в податкову заставу .

Листом від 17.09.2015 №14-6457/12-15 НАК «Нафтогаз України» повідомила відповідача про те, що природний газ в обсязі 2061805,134 тис. куб. м., видобутий ПАТ «Укрнафта» у 2006 році, був використаний населенням у 2007-2008 роках та документально не оформлений.

22.03.2016 відповідачем на адресу позивача було направлено лист №6089/10/28-10-23-26 з вимогою надати у термін до 24.03.2016 о 16 год. 00 хв. податковому керуючому перелік активів ПАТ «Укрнафта» та повідомлено позивача про те, що в разі ненадання переліку активів у встановлений строк, відповідно до п.89.5 ст.89, ст.91 Податкового кодексу України (далі по тексту — ПК України), будуть вжиті заходи щодо опису майна (готової продукції), на яке платник набуде права власності у майбутньому.

Листом від 23.03.2016 №10/720 ПАТ «Укрнафта» надало перелік активів для опису у податкову заставу , а саме — природний газ в обсязі 2061805,134 тис. куб. м. загальною вартістю 13607913884,40 грн.

24.03.2016 відповідачем на адресу ПАТ «Укрнафта» було направлено лист №6544/10/28-10-23-26, в якому з посиланням на лист НАК «Нафтогаз України» від 17.09.2015 №14-6457/12-15 зазначено про те, що станом на 24.03.2016 у нього відсутні підстави для опису природного газу в обсязі 2061805104,0 тис. куб. м. та запропоновано позивачу у термін до 25.03.2015 о 12 год. 00 хв. надати податковому керуючому перелік активів ПАТ «Укрнафта» для подальшого їх опису у податкову заставу .

Листом від 23.05.2016 №10/742 ПАТ «Укрнафта» повторно надало перелік активів для опису у податкову заставу , а саме — природний газ в обсязі 2061805,134 тис. куб. м. загальною вартістю 13607913884,40 грн. та повідомило про те, що інформація щодо обсягу природного газу в ПСГ ПАТ «Укртрансгаз», в тому числі і газу ПАТ «Укрнафта», отримана МГУ ДФС у 2015 році від НАК «Нафтогаз України», не є офіційними даними щодо обсягу природного газу, який може бути наданий в податкову заставу .

25.03.2016 відповідачем було складено акт опису майна №8, відповідно до якого проведено опис майна позивача в податкову заставу , а саме 320 свердловин на родовищах західного регіону України відповідно до переліку наведеного в акті.

28.03.2016 відповідачем на адресу ПАТ «Укртрансгаз» було направлено лист №6581/10/28-10-23-26 щодо підтвердження наявності у підземних сховищах природного газу ПАТ «Укрнафта» в обсязі 2061805,134 тис. куб. м.

Листом від 01.04.2016 №5073/6-004 ПАТ «Укртрансгаз» повідомило про те, що обсяги природного газу ПАТ «Укрнафта», зазначені у запиті від 28.03.2016, відсутні.

Листом від 22.04.2016 №9348/10/28-10-17-02-26 відповідач з посиланням на лист ПАТ «Укртрансгаз» від 01.04.2016 №5073/6-004 повідомив ПАТ «Укрнафта» про відсутність підстав для опису природного газу в обсязі 2061805,134 тис. куб. м.

Водночас, факт наявності у позивача природного газу власного видобутку 2006 року в обсязі 2061805,134 тис. куб. м. та перебування цього газу у підземних сховищах газу та газотранспортній системі ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», а також наявність у позивача права вільно розпоряджатися зазначеним природним газом встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, а саме: рішенням Господарського суду м. Києва від 20.01.2011 у справі №6/521, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду м. Києва від 19.05.2014, та постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2009 у справі №6/489, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2010.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 87.2 статті 87 ПК України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Відповідно до статті 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов’язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг , передається у податкову заставу . Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення. Право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, — з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної контролюючим органом, — з дня виникнення податкового боргу .

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. Майно, на яке поширюється право податкової застави , оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу . Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред’являється платнику податків, що має податковий борг . Орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності — шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі .

Відповідачем 31.10.2014 винесено вимогу №296-25, якою визначено загальну суму податкового боргу позивача у розмірі 28500065,95 грн. станом на 31.10.2014 та прийнято рішення про опис майна у податкову заставу , відповідно до якого вирішено здійснити опис майна, що перебуває у власності (господарському віданні або оперативному управлінні) позивача у податкову заставу .

Листом № 10/720 від 23.03.2016 «Про надання інформації щодо ліквідного майна ПАТ «Укрнафта», яке можу бути використане як джерело погашення податкового боргу» позивачем у відповідь на лист відповідача № 6089/10/28-10-23-26 від 22.03.2016 яким його було зобов’язано у термін до 24.03.2016 о 16.00 надати податковому керуючому, призначеному наказом № 109 від 03.02.2015 перелік активів для опису у податкову заставу , надав перелік активів для опису у податкову заставу , а саме — природний газу у обсязі 2061805,134 тис. куб. м. загальною вартістю 13607913884,40 грн.

Відповідачем опис активів, які були надані позивачем для опису у податкову заставу , а саме, природного газу у обсязі 2061805,134 тис. куб. м. загальною вартістю 13607913884,40 грн. проведено не було з посиланням на лист Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» № 14-6457/12-15 від 17.09.2015, про що позивача повідомлено листом №6544/10/28-10-23-26 від 24.03.2016.

Листом № 10/742 від 26.05.2016 позивач повторно надав перелік активів для опису у податкову заставу , а саме — природний газ обсязі 2061805,134 тис. куб. м. загальною вартістю 13607913884,40 грн. та повідомило про те, що інформація щодо обсягу природного газу в ПСГ ПАТ «Укртрансгаз», в тому числі і газу ПАТ «Укрнафта», отримана МГУ ДФС у 2015 році від НАК «Нафтогаз України», не є офіційними даними щодо обсягу природного газу, який може бути наданий в податкову заставу .

До зазначеного листа позивачем було додано копії актів закачки газу в ПСЕ та копії судових рішень у господарській справі № 6/521.

У частинах 1, 2 статті 321 Цивільного кодексу України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Наявність у платника податків податкового боргу є правовою підставою для передачі його майна відповідної вартості у податкову заставу з метою забезпечення виконання ним податкових зобов’язань.

Водночас, платнику податків як власнику надано пріоритетне право визначати, яке саме його майна бути передано у податкову заставу .

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, наявність у позивача природного газу власного видобутку 2006 року в обсязі 2061805,134 тис. куб. м. та право вільно розпоряджатися зазначеним майном підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили та, у відповідності до частини 5 статті 124 Конституції України, є обов’язковими для виконання на всій території України (рішенням Господарського суду м. Києва від 20.01.2011 у справі №6/521, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду м. Києва від 19.05.2014, та постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2009 у справі №6/489, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2010), і такі обставини, згідно з частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, мають преюдиційне значення для вирішення даної справи.

При цьому, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що листи НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Укртрансгаз», на які відповідач посилається як на доказ відсутності у позивача зазначеного газу, з урахуванням вищевикладеного, не є належними і допустимими доказами у розумінні статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України і не підтверджують ані правомірності його дій щодо відмови у включенні природного газу ПАТ «Укрнафта» власного видобутку 2006 року в обсязі 2061805,134 тис. куб. м. до майна, переданого в податкову заставу , ані правомірності складання ним акту опису від 25.03.2016 №8 відносно зовсім іншого майна позивача.

Відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2011 у справі №6/521 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» до Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про зобов’язання не чинити перешкоди у розпорядженні майно, яке залишено в силі постановою Вищого господарського суду міста Києва від 19.05.2014, обставини перебування природного газу позивача власного видобутку 2006 року в обсязі 2061805,134 тис. куб.м. в підземних сховищах газу та газотранспортній системі Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» підтверджені первинними документами, поданими суду позивачем, та встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2009 по справі №6/489, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2010.

Таким чином, факт перебування природного газу позивача власного видобутку 2006 року в обсязі 2061805,134 тис.куб.м. в підземних сховищах газу та газотранспортній системі Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» станом на 20.01.2011 та 19.05.2014 та наявність у позивача права вільно та без обмежень розпоряджатись зазначеним природним газом встановлено рішеннями суду, які набрало законної сили.

З огляду на зазначене, факти викладені в листі № 14-6457/12-15 від 17.09.2015 Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» спростовуються фактами встановленими рішенням суду, яке набрало законної сили та в матеріалах справи наявні докази на підтвердження факту того, що станом на 25.03.2016 відповідач був обізнаний про вказані обставини.

Крім того, відповідачем не надано суду жодних обґрунтувань щодо правових підстав направлення Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» запиту щодо підтвердження наявності у підземних сховищах природного газу позивача в обсязі 2061805,134 тис. куб. м. та можливості опису зазначеного природного газу в податку заставу, як і доказів на підтвердження правомірності посилань на лист суб’єкта господарювання, який не є власником майна, яка підлягає опису у податкову заставу , а здійснює лише функції щодо його зберігання, як на обставину, яка зумовлює неможливість опису відповідного майна у податкову заставу , у той час, як положеннями чинного законодавства відповідних повноважень податкового органу не передбачено.

Також зазначеним рішенням суду встановлено, що позивач має право вільно та без обмежень розпоряджатись зазначеним природним газом.

Отже, посилання відповідача на лист ПАТ «Укртрансгаз» № 5073/6-004 від 01.04.2016 не приймаються судом до уваги з огляду на те, що викладене у вказаному листі спростовується висновками рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2011 у справі № 6/521, яке набрало законної сили.

Відповідно до акту опису майна № 8 від 25.03.2016 у податкову заставу проведено опис 320 свердловин на родовищах західного регіону України відповідно до переліку наведеного в акті.

Факт того, що вказане в зазначеному акті майно позивачем не було включено до переліку активів, які позивач надав для їх включення до акту опису у податкову заставу підтверджується наявними в матеріалах справи копіями листів № 10/720 від 23.03.2016 та № 10/742 від 26.05.2016.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що відповідачем за відсутності на те правових підстав не було здійснено опис у податкову заставу активів наданих позивачем, а саме — природного газу у обсязі 2061805,134 тис. куб. м. загальною вартістю 13607913884,40 грн. та відмовлено у включенні відповідних активів до акту опису листі №6455/10/28-10-23-26 від 24.03.2016, та здійснено опис майна, яке не було визначено позивачем.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд —

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.06.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2016 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис) О.І. Степашко

Судді (підпис) І.Я. Олендер, (підпис) С.Е. Острович

taxlink.ua