Правила судового розгляду

1. Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі.

2. Справа розглядається одним і тим самим складом суду. У разі заміни одного із суддів під час судового розгляду справа розглядається спочатку.

3. У судовому засіданні можуть бути оголошені перерви, тривалість яких визначається відповідно до обставин розгляду справи, що їх викликали.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 159 Цивільного процесуального кодексу України

1. Безпосередність є важливим принципом цивільного процесуального права. Він належить до міжгалузевих принципів, які функціонують і тотожний змістом як у цивільному, так і в кримінальному процесі. Даний принцип діє не тільки під час провадження в судах першої інстанції, а також і в інших судових інстанціях.

Нормативне вираження цього принципу полягає в тому, що суд при розгляді справи повинен, як правило, сприймати докази по справі з першоджерел і досліджувати їх безпосередньо. Саме внаслідок безпосередньо сприйняття усіх обставин справи та їх перевірки доказами у судді може сформуватися обґрунтоване внутрішнє переконання про те, як цю справу слід вирішити.

2. В силу принципу безпосередності судового розгляду рішення суду може бути обґрунтованим лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому постановляється рішення. Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його винесення.

Коли докази, що є в справі, зібрані в порядку, передбаченому правилами цивільного судочинства, суд може обґрунтувати ними рішення лише при умові, якщо вони були ним оголошені в судовому засіданні і досліджені у сукупності з іншими матеріалами справи.

3. Судове засідання по розгляду справи має починатися і закінчуватися незмінним складом суду. Якщо в процесі розгляду справи відбувається заміна хоча б одного із суддів, то судовий розгляд починається спочатку.

Безпосередній зв’язок суддів, які розглядають справу, з учасниками процесу та матеріалами справи забезпечує можливість досліджувати й оцінювати фактичні матеріали справи, дозволяє повно і всебічно занурюватися у всі її деталі, усунути сумніви щодо юридичних фактів, покладених в обґрунтування позову і заперечення проти нього.

Зміна складу колегії найчастіше трапляється в апеляційному суді, оскільки там усі справи розглядаються колегіально. Коментована норма застосовується в усіх стадіях цивільного процесу.

4. Перерви — це перенесення судового засідання на інший визначений час. Перерви зумовлені об’єктивними обставинами: закінчення робочого дня, перерва на обід, перерва для ознайомлення із поданими доказами, перерва для переговорів тощо. Перелік підстав для перерви (на відміну від відкладення розгляду) законом не визначено.

Питання про оголошення перерви може ставити будь-хто з осіб, як беруть участь у справі, а також суд з власної ініціативи.

Тривалість перерв визначається судом з урахуванням обставин, які їх викликали. Це може кілька хвилин, годин або кілька днів. При оголошенні перерви суд повинен враховувати те, для чого вона надається, раціонально використовувати час, не затягуючи процес. В судовому засіданні може бути оголошено декілька перерв.

Про оголошення перерви суд постановляє ухвалу. У разі оголошення перерви суд не надсилає повісток особам, які були присутні в залі судового засідання.

legalexpert.in.ua

Спрощене провадження як новела Цивільного процесуального кодексу України

Шевердін Максим,

І. Що таке спрощене провадження (визначення та мета).

ЦПК в редакції 2017 р. запроваджує нові інститути та поняття цивільного процесуального права: малозначні спори, малозначні справи, справи незначної складності. Усі ці поняття стосуються нової форми судового процесу — спрощеного провадження. Відповідно до ч.2 ст. 19 ЦПК, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. Тобто спрощене провадження є окремим видом позовного провадження. В той же час треба визнати, що спрощене провадження має похідний характер від загального позовного провадження. Це випливає з ч.1 ст.279 ЦПК: «Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі» (глава Х розділу ІІІ ЦПК).

Яка ж мета спрощеного провадження? Відповідно до ч.4 ст. 19 ЦПК спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Так, відповідно до ст. 275 ЦПК, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

ІІ. Визначення справ, які можуть розглядатися в порядку спрощеного провадження.

Відповідно до ч.1 ст. 274 ЦПК у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин. Дані справи розглядаються в порядку спрощеного провадження в імперативному порядку.

При цьому термін «малозначні справи» треба розуміти як правову категорію, а не розглядати з точки зору значення справи для сторін чи суду. В 2016 р. при впровадженні судової реформи в ст.131-2 Конституції з’явився термін «малозначні спори»: «Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена».

Відповідно до ч.6 ст.19 ЦПК малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2018 р. — 176 200 грн); 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2018 р. — 881 тис. грн).

Кодексом також визначена ще одна категорія справ, які можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження. Відповідно до ч.2 ст.274 ЦПК: «У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті». Фактично законодавець використовує диспозитивний принцип віднесення судом справ до категорії малозначних.

При цьому суд при вирішенні питання щодо віднесення справи, яка може бути розглянути в порядку спрощеного провадження (справи незначної складності), наділений доволі широкими дискреційними повноваженнями. Так, відповідно до ч.3 ст.274 ЦПК, виділяється 8 критеріїв віднесення справи до малозначних: 1) ціна позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорія та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думка сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Які ж справи НЕ можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження? Відповідно до ч.4 ст.274 ЦПК це справи:

1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя;

2) щодо спадкування;

3) щодо приватизації державного житлового фонду;

4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу;

5) в яких ціна позову перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

6) інші вимоги, об’єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

При цьому питання віднесення справи до категорії малозначних безпосередньо впливає на права сторін щодо оскарження прийнятих рішень. Адже відповідно до ч.3 ст.389 ЦПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (це є підставою для обов’язкового скасування рішення і направлення справи на новий розгляд – п.7 ч.1 ст. 411 ЦПК).

До речі: відповідно до п.7 ч.3 ст.376 ЦПК (апеляційний перегляд), якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, то це вважається порушенням норм процесуального права і є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

ІІІ. Порядок та особливості розгляду справ в порядку спрощеного провадження

Малозначні справи та ті, що виникають з трудових відносин, розглядаються в порядку СП імперативно (ч.1 ст.274 ЦПК). Інші справи, які можуть бути віднесені судом до малозначних, розглядають в порядку спрощеного провадження лише за клопотанням позивача.

Клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження подається у письмовій формі одночасно з поданням позовної заяви або може міститися у ній (ч.1 ст.276 ЦПК).

Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (ст.277 ЦПК).

За наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.

Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Якщо відповідач не подасть у встановлений судом строк такі заперечення, він має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк з поважних причин.

Якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.

Відповідно до ст. 278 ЦПК відзив подається протягом п’ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач — заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі (тобто в ухвалі про відкриття провадження необхідно встановлювати строки для подання всіх заяв по суті справи — відзив, відповідь на відзив, заперечення відповідача).

Особливості розгляду справи в порядку спрощеного провадження (ст. 279 ЦПК). Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Законом № 2234-VIII від 07.12.2017р. внесені зміни до ЦПК, в тому числі саме до ст. 279 ЦПК, а саме ч.3 ст.279 викладена в наступній редакції: «Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться». В даному випадку вбачається колізія норм, а саме — чи не протирічить положення ст.279 нормі, закріпленій в ст. 211 ЦПК: «Розгляд справи по суті відбувається в судовому засіданні»?

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач — разом з позовом або не пізніше п’яти днів з дня отримання відзиву.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 193 ЦПК: «У випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження».

1. Особливості апеляційного перегляду справ, що розглядаються в порядку спрощеного провадження

   Відповідно до ст. 369 ч.1 ЦПК, «апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції БЕЗ повідомлення учасників справи».

   Характерно, що за загальним правилом, відповідно до ст. 368 ч.1 ЦПК, «справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою».

2. Проблемні питання спрощеного провадження

1) чи може суд розглянути справу БЕЗ проведення судового засідання; зміна підстав та предмету позову, залучення співвідповідача, третьої особи, тощо, можливе до проведення першого судового засідання в спрощеному провадженні, але як бути, якщо засідання не проводиться?

2) критерії віднесення справи до категорії малозначних є доволі суб’єктивними;

3) в яких випадках суд може перейти від спрощеного провадження до загального позовного провадження (окрім подання зустрічного позову та збільшення позовних вимог, розмір яких перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму)?

4) якщо справа порушена до набрання чинності новою редакцією ЦПК, але сторони бажають її розглядати в порядку спрощеного провадження, з якої стадії необхідно розглядати справу? Починати зі стадії відкриття провадження?

Таким чином, судова практика має виробити чіткі, прозорі, зрозумілі критерії для віднесення тієї чи іншої категорії справ до малозначних, і відповідно для розгляду цих справ у порядку спрощеного провадження. Основну роль щодо формування судової практики мають відігравати новий Верховний Суд та апеляційні суди.

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.

sud.ua

Ошибочное требование

№28 (1378) 14.07—20.07.2018

За подачу апелляционной/кассационной жалобы по делу об обжаловании постановления о нарушении таможенных правил судебный сбор уплате не подлежит. Такое заключение сделал ВС в постановлении №166/616/17, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Постанова

13 квітня 2018 року м.Київ №166/616/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача — БИВШЕВОЇ Л.І.,
суддів: ШИПУЛІНОЇ Т.М., ХОХУЛЯКА В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційні скарги Особи 2 на ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 6.07.2017 та 11.09.2017 у справі за позовом Особи 2 до Волинської митниці Державної фіскальної служби про скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Особа 2 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову у справі про порушення митних правил від 26.04.2017 №1147/20500/17, якою митний орган притягнув його до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.470 Митного кодексу, у вигляді штрафу на суму 8500,00 грн.

Ратнівський районний суд Волинської області ухвалою від 29.05.2017 позов залишив без розгляду.

ЛААС ухвалою від 6.07.2017, посилаючись на стст.108, 187, 189 Кодексу адміністративного судочинства, апеляційну скаргу Особи 2 на рішення суду першої інстанції залишив без руху, оскільки до неї не додано документ, що підтверджує сплату судового збору. Цією ж ухвалою суд установив 10-денний строк на усунення недоліків, зазначених в цій ухвалі, з дня отримання її копії.

ЛААС ухвалою від 11.09.2017 апеляційну скаргу Особи 2 на ухвалу суду першої інстанції повернув на підставі п.1 ч.3 ст.108 КАС — через невиконання вимог суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху у зв’язку з несплатою судового збору.

Особа 2 подав до Вищого адміністративного суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права обґрунтовані посиланням на положення стст.87, 171 2 КАС, ст.4 закону «Про судовий збір», стст.287, 288 Кодексу про адміністративні правопорушення та висновком, що апеляційний суд не мав підстав зобов’язувати скаржника сплачувати судовий збір за подання апеляційної скарги, оскільки за подання до суду адмінпозову про скасування постанови у справі про адмінправопорушення, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адмінстягнення у вигляді штрафу, судовий збір не сплачується у порядку та розмірах, установлених законом «Про судовий збір».

Верховний Суд у складі КАС ухвалою від 29.03.2018 касаційні скарги Особи 2 прийняв до провадження, об’єднав касаційні скарги в одне провадження, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження і призначив справу до такого розгляду з 3.04.2018.

Відповідач не реалізував процесуального права щодо подання відзиву на касаційні скарги.

ВС у складі КАС перевірив наведені у касаційних скаргах доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.

У ст.67 Конституції передбачено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Відповідно до ст.87 КАС (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Закон «Про судовий збір» (у редакції закону, чинній на час подання апеляційної скарги) визначає правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору (преамбула закону).

За стст.1, 2 цього закону (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги), судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим законом, і включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи — підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим законом.

Частина 2 ст.3 цього закону (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) містить перелік об’єктів, за які не справляється судовий збір, а ст.5 — перелік суб’єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.

Отже, сплата судового збору за подання скарг до суду є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого ст.55 Конституції.

Згідно з ч.1 ст.458 МК (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) порушення митних правил є адмінправопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим кодексом та іншими актами законодавства порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред’явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим кодексом чи іншими законами, і за які цим кодексом передбачена адмінвідповідальність.

Відповідно до ст.487 МК (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього кодексу, а в частині, що не регулюється ним, — відповідно до законодавства про адмінправопорушення.

Порядок оскарження постанов у справах про порушення митних правил визначається ст.529 МК (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги).

Постанова суду (судді) у справі про порушення митних правил може бути оскаржена особою, стосовно якої вона винесена, представником такої особи або органом доходів і зборів, який здійснював провадження у цій справі. Порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил визначається КпАП та іншими законами (ч.5 ст.529 МК (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги)).

Згідно з п.3 ч.1 ст.288 КпАП (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) постанову по справі про адміністративне правопорушення (постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі) може бути оскаржено до вищого органу (вищої посадової особи) або до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в порядку, визначеному КАС, з особливостями, встановленими цим кодексом.

У ч.4 ст.288 КпАП (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Отже, відповідно до положень ст.529 МК у поєднанні із ч.4 ст.288 цього кодексу (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) у разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення порушення митних правил суб’єкти, яким цим кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити і звільняються від сплати платежу, який має справлятися, зокрема за подання позовної заяви, скарги до суду.

На час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління сплачується інший вид платежу — судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, як зазначено вище, встановлені законом «Про судовий збір».

Відповідно до положень стст.3, 4, 5 закону «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) серед осіб, які мають сплачувати судовий збір або мають пільги щодо його сплати, та об’єктів справляння судового збору немає таких, які мали б його сплачувати за подання заяви на постанову про накладення адмінстягнення та які постанову про адмінправопорушення відносили б до об’єктів справляння судового збору. У взаємозв’язку зі ст.288 КпАП (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) не визначав і не визначає об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адмінсуду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адмінвідповідальності.

Отже, за системного, цільового та нормативного підходу до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов’язаних зі сплатою судового збору, суд вважає, що у справах про оскарження постанов у справах про порушення митних правил у розумінні положень стст.487, 529 МК, стст.287, 288 КпАП, стст.2, 3, 4 закону «Про судовий збір» позивач звільняється від сплати судового збору. Митний кодекс дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про порушення митних правил і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.

У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку.

Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об’єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про порушення митних правил провадиться з урахуванням положень стст.287, 288 КпАП, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми закону «Про судовий збір» не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про порушення митних правил, а отже, і за подання апеляційної/касаційної скарги.

У зв’язку із цим за подання позивачем апеляційної/касаційної скарги на рішення суду у справі про оскарження постанови про порушення митних правил судовий збір у порядку і розмірах, установлених законом «Про судовий збір», сплаті не підлягає.

Оскільки судові рішення апеляційної інстанції не ґрунтуються на вимогах процесуального закону, який установлює порядок прийняття апеляційної скарги на рішення суду попередньої інстанції, відповідно до ч.1 ст.353 КАС ухвали ЛААС від 6.07.2017 та від 11.09.2017 підлягають скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись стст.349, 353, 355, 356, 359, пп.4 п.1 «Перехідних положень» КАС, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Особи 2 задовольнити, а ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 6.07.2017 та 11.09.2017 скасувати і справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

zib.com.ua