Закон про зобов’язання

Зобов’язання до повного виконання

Розірвання основного договору не є підставою для припинення іпотеки

Чимало справ, що потрапляють на розгляд до Верховного Суду України, стосуються виконання кредитних зобов’язань та іпотечних договорів як способу забезпечення їх виконання. Проаналізуємо, як чинне законодавство та судова практика визначають підстави для припинення іпотечного договору та чи призведе розрив первинного договору до припинення іпотеки.

Згідно із ч.1 ст.575 Цивільного кодексу «іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи». У ч.2 ст.1 закону «Про іпотеку» від 5.06.2003 №898-IV іпотеку визначено як вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, згідно з яким іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Статтею 526 ЦК визначено загальні умови виконання зобов’язання, а саме: «зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК «зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом». Водночас в ст.599 уточнено, що «зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином».

Вичерпний перелік підстав припинення іпотеки наведений в ст.17 закону №898-IV. При цьому наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення на минулу іпотеку.

Згідно із чч.3, 4 ст.653 ЦК, «якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов’язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом».

За загальним правилом, розірвання договору припиняє його дію на майбутнє, але не скасовує самого факту укладення й дії договору аж до моменту його розірвання. Також продовжують діяти окремі його умови за зобов’язаннями сторін, спеціально передбачені для застосування в разі порушення зобов’язань і після розірвання договору, з огляду на характер останнього, за яким кредитор повністю виконав його умови до розірвання.

Особливої уваги заслуговують питання позовної давності, про стягнення на предмет іпотеки в разі розірвання основного договору. У цьому випадку потрібно знову звертатися саме до ст.17 закону №898-IV, в якій встановлено, що «іпотека припиняється у разі:

• припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

• реалізації предмета іпотеки відповідно до цього закону;

• придбання іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

• визнання іпотечного договору недійсним;

• знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди)…»

Тому до іпотечних зобов’язань не можна застосувати загальну позовну давність тривалістю в 3 роки (ст.257 ЦК).

Проаналізувавши вказані норми, маємо підстави зробити висновок, що припинення іпотечного договору можливе тільки за умови його належного виконання. Тобто існування такої обставини, як розірвання основного договору, в забезпечення якого була укладена іпотека, не є підставою для припинення іпотеки.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд (постанова від 9.09.2015, справа №6-939цс15).

zib.com.ua

Виконання зобов’язання

Не може вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, зокрема, списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №401/6656/12-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд України

8 листопада 2017 року м.Київ №401/6656/12-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — СІМОНЕНКО В.М.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І.,ЛЯЩЕНКО Н.П.,ОХРІМЧУК Л.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 5 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Особи 6, товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес сувеніри» про визнання недійсними договорів кредиту, іпотеки та поруки, за зустрічним позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до Особи 5, Особи 6, ТОВ «Бізнес сувеніри» про стягнення заборгованості, за заявою Особи 5 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.04.2016,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2012 року Особа 5 звернулася до суду з позовом про визнання договорів кредиту, іпотеки та поруки недійсними, мотивуючи свої вимоги тим, що кредитні договори суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки укладені сторонами на невигідних для позичальника умовах, що обмежувало волю позивача при укладенні цих договорів та є підставою для визнання його недійсним, відповідно, й всі укладені договори на забезпечення кредитного договору також підлягають визнанню недійсними.

У липні 2012 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду із зустрічною позовною заявою, в якій зазначило, що у зв’язку з невиконанням Особою 5 умов кредитних договорів виникла заборгованість, а тому просило стягнути солідарно з Особи 5 та Особи 6 суму заборгованості за кредитним договором від 8.05.2007 №СМ-SME 302/100/2007 у розмірі $57837,80, що, за курсом НБУ, станом на 14.06.2013 еквівалентно 462297,54 грн.; стягнути солідарно з Особи 5 та ТОВ «Бізнес сувеніри» суму заборгованості за кредитним договором від 9.06.2006 №СМ-302/142/2006 у розмірі $274158,19, що, за курсом НБУ, станом на 14.06.2013 еквівалентно 2191346,41 грн.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.10.2014, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3.02.2016, у позові Особи 5 відмовлено; зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з Особи 5 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна»: заборгованість за кредитним договором від 9.06.2006 №СМ-302/142/2006 в розмірі $273976,22, що, за курсом НБУ, станом на 14.06.2013 еквівалентно 2191346,41 грн.; заборгованість за кредитним договором від 8.05.2007 №СМ-SME 302/100/2007 в розмірі $57837,80, що, за курсом НБУ, станом на 14.06.2013 еквівалентно 462297,54 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою ВСС від 20.04.2016 відмовлено Особі 5 у відкритті касаційного провадження.

У грудні 2016 року Особа 5 звернулася до ВСУ із заявою про перегляд ухвали ВСС від 20.04.2016 і просить скасувати судові рішення у цій справі в частині задоволених позовних вимог за зустрічним позовом про стягнення коштів за кредитним договором від 9.06.2006 №СМ-302/142/2006 та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову з передбаченої п.4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме — ч.1 ст.264 Цивільного кодексу.

На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявниця посилається на дві постанови ВСУ від 9.11.2016 у справах №№6-1457цс16 та 6-2170цс16.

Оскільки заявниця просить переглянути судові рішення лише в частині задоволених позовних вимог за зустрічним позовом, справа щодо первісного позову не є предметом перегляду ВСУ.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

Згідно з положеннями п.4 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Справа в апеляційному порядку розглядалась судами неодноразово.

Під час розгляду справи суди встановили, що 9.06.2006 між Особою 5 та акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», було укладено кредитний договір №СМ-302/142/2006 на суму $330 тис.

Того ж дня на забезпечення виконання умов кредитного договору між тими самими сторонами було укладено договір іпотеки.

Банк виконав умови договору та надав Особі 5 кредит за кредитним договором від 9.06.2006 №СМ-302/142/2006 в розмірі $82990, що еквівалентно 419099,5 грн. та $247010, що еквівалентно 1247400,5 грн., що підтверджується валютними меморіальними ордерами №№23, 46 від 9.06.2006.

12.12.2008 банк направив на адресу Особи 5 вимогу про дострокове виконання зобов’язань за цим кредитним договором, в якому просив погасити утворену заборгованість протягом 30 днів з дати одержання цієї вимоги, яку позивачка отримала 4.03.2009.

Таким чином, банк змінив строк виконання зобов’язань за цим кредитним договором, з якого погашення боргу вже не відбувається щомісячними платежами відповідно до графіку платежів, а підлягає сплаті всією сумою у визначений банком строк.

Суди також установили, що у вересні 2009 року Особа 5 внесла $54,26 на погашення суми боргу.

12.11.2010 ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, у тому числі за кредитним договором від 9.06.2006 №*, а тому до останнього перейшло право вимоги до відповідачів за цим кредитним договором.

Задовольняючи вимоги банку щодо стягнення заборгованості з Особи 5 за кредитним договором від 9.06.2006 №*, суди виходили з того, що перебіг позовної давності за цим кредитним договором перервався сплатою Особою 5 грошової суми на погашення заборгованості у вересні 2009 року, тобто після отримання нею досудової вимоги про дострокове виконання зобов’язань за кредитним договором та після настання визначеного у ній терміну, а товариство звернулось до суду з позовом 19.06.2012. Суди також зазначили, що Особа 5 визнала суму основної заборгованості за цим кредитним договором.

Натомість у наданих постановах ВСУ від 9.11.2016 міститься правовий висновок, відповідно до якого правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Отже, наведене заявником судове рішення свідчить про невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах ВСУ висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції ст.264 ЦК, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.

Відповідно до ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ст.629 ЦК договір є обов’язковим для виконання сторонами.

За змістом ч.1 ст.261 ЦК, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до ч.1, 3 ст.264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій щодо виконання зобов’язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії вчинено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього або без його схвалення.

Дійшовши висновку про погашення боржником боргу, суд першої інстанції не встановив: чи було волевиявлення боржника на погашення такого боргу, чи знав боржник про таке погашення та чи схвалив такі дії.

Таким чином, оскільки суд не встановив тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, постановлені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині вирішення зустрічних позовних вимог з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п.4 ч.1 ст.355 , п.1 ч.1 ст.360-3, чч.1, 2 ст.360-4 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 5 про перегляд ВСУ ухвали ВСС від 20.04.2016 задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.10.2014, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3.02.2016 та ухвалу ВСС від 20.04.2016 в частині задоволення зустрічного позову скасувати; справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

Зобов’язання не поховати

Смерть боржника за кредитним договором не визначена як підстава для припинення іпотеки. Такий висновок зробив ВС в постанові №441/1647/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Постанова

28 лютого 2018 року м.Київ №441/1647/15-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЛУСПЕНИКА Д. Д.,
суддів: БІЛОКОНЬ О.В. (суддя-доповідач), СИНЕЛЬНИКОВА Є.В., ХОПТИ С.Ф., ЧЕРНЯК Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 12.02.2016 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 19.05.2016,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п.4 розд.XIII «Перехідні положення» ЦПК у редакції закону від 3.10.2017 №2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до КЦС та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.

У грудні 2015 року Особа 4 звернулася до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа — приватний нотаріус Городоцького районного нотаріального округу Тимофєєва А.М., про визнання договору іпотеки припиненим.

Позовна заява мотивована тим, що 15.11.2006 між Особою 7 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», було укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого банк зобов’язався надати позичальнику кредит у розмірі $6600, а позичальник зобов’язувався повернути кредит та сплатити проценти.

На забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 15.11.2006 був укладений договір іпотеки, за умовами якого Особа 4 передала в іпотеку банку нерухоме майно — будинок за Адресою 1, який належав їй на підставі договору дарування.

Банк звернувся до суду з позовом до Особи 4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 10.02.2014 у задоволенні позову відмовлено.

Особа 4 вказувала на те, що у зв’язку із припиненням основного зобов’язання припинилася й іпотека.

З урахуванням зазначеного Особа 4 просила визнати договір іпотеки припиненим та зняти заборону на відчуження будинку за Адресою 1.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 12.02.2016 позов Особи 4 задоволено частково.

Визнано договір іпотеки, укладений 15.11.2006 між АКІБ «УкрСиббанк», Особою 4, Особою 7, припиненим.

Знято заборону на відчуження будинку за Адресою 1. Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов’язання Особи 4 за договором іпотеки припинилися у зв’язку з припиненням основного зобов’язання за кредитним договором у зв’язку зі смертю боржника Особи 7, що встановлено преюдиційним судовим рішенням.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19.05.2016 апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що після відкриття спадщини у зв’язку зі смертю боржника Особи 7 свідоцтво про право на спадщину не видавалось, спадкоємці боржника відсутні, а тому зобов’язання Особи 4 за договором іпотеки припинилися у зв’язку з припиненням основного зобов’язання за кредитним договором — зі смертю боржника Особи 7.

У червні 2016 року ПАТ «УкрСиббанк» подало до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що спадкоємці після смерті Особи 7 не звертались по оформлення спадщини та не подавали заяви про відмову у її прийнятті. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем, вважається таким, що її прийняв. На підставі положень ч.5 ст.1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Особа 4 успадкувала майно після смерті Особи 7. Прийняття спадщини та наявність у договорі іпотеки умови про чинність договору іпотеки при переведенні боргу свідчить про дію іпотеки після смерті боржника.

Відповідно до ст.388 ЦПК судом касаційної інстанції у цивільних справах є ВС.

5.02.2018 справа передана до ВС.

Згідно із ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до чч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 15.11.2006 між Особою 7 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», було укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого банк зобов’язався надати позичальнику кредит у розмірі $6600, а позичальник зобов’язувався повернути кредит та сплатити проценти.

На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 15.11.2006 між Особою 4 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», був укладений договір іпотеки. За умовами цього договору Особа 4 передала в іпотеку нерухоме майно — будинок за Адресою 1, який належить Особі 4 на підставі договору дарування.

Інформація 2 боржник Особа 7 помер.

ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до суду з позовом до Особи 4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 10.02.2014, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області та ухвалою ВСС від 29.10.2014, у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено.

Зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, установлених договором або законом (ч.1 стст.598, 599 ЦК).

При цьому, за правилами ч.1 ст.608 ЦК, зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.

За змістом стст.1218, 1219 ЦК, зобов’язання боржника за кредитним договором не є таким, що нерозривно пов’язано з його особою.

Згідно зі ст.1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1 ст.1282 ЦК спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину.

Відповідно до ст.1 закону «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

Відповідно до ч.5 ст.3 закону «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Підстави припинення іпотеки визначено ст.17 закону «Про іпотеку». Зокрема, іпотека припиняється у разі:

• припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

• реалізації предмета іпотеки відповідно до цього закону;

• набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

• визнання іпотечного договору недійсним;

• знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її;

• якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

• наявності інших підстав, передбачених цим законом.

Таким чином, відсутні такі підстави для припинення іпотеки, як смерть боржника за кредитним договором, враховуючи те, що спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди зазначали, що після смерті боржника Особи 7 спадкоємці відсутні.

Однак такий висновок судів зроблений за неповно встановлених обставин.

Згідно із ч.3 ст.1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанції не врахували, що згідно з ксерокопіями паспортів, які містяться в матеріалах справи, Особа 7 та Особа 4 зареєстровані за Адресою 1, тобто Особа 4, яка є спадкоємцем Особи 7 першої черги за законом, проживала разом із спадкодавцем, при цьому заяву про відмову від спадщини не подавала.

Судами не враховані вказані вимоги норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, суди не з’ясували, чи здійснено заміну боржника у зобов’язанні за кредитним договором з огляду на те, що після смерті боржника є спадкоємець.

Посилаючись на те, що свідоцтво про право на спадщину не видавалось, суд не врахував, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст.1296 ЦК), а лише обмежує його право на розпорядження спадщиною.

Відповідно до п.1 чч.3, 4 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та на підставі ст.411 ЦПК підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись стст.400, 411, 416 ЦПК, ВС у складі колегії суддів першої судової палати КЦС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задовольнити.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 12.02.2016 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 19.05.2016 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Перший український інформаційний — 5 канал

Пошук по сайту

Не відповідає зобов’язанням: Порошенко запропонував зміни до закону про заборону вивезення лісу

Президент Петро Порошенко запропонував парламенту виключити пункт про тимчасову заборону вивезення паливної деревини з ветованого ним закону, спрямованого на збереження українських лісів і запобігання контрабанді необроблених лісоматеріалів.

Про це йдеться в повідомленні, розміщеному на сайті Верховної ради.

«Пропоную пункт 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження українських лісів і запобігання неналежному переміщенню необроблених лісоматеріалів» виключити, встановивши захисні заходи, спрямовані на збереження українських лісів, застосування яких відповідатиме міжнародним зобов’язанням України», – запропонував Порошенко.

За незаконне вивезення з України лісу саджатимуть до в’язниці

За його словами, запровадження такої заборони не відповідає міжнародним зобов’язанням України, взятим за Протоколом про вступ України до Світової організації торгівлі.

«Відповідно до статті XI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, жодні заборони чи обмеження, крім мита, податків чи інших зборів, або у формі квот, імпортних або експортних ліцензій, або інших заходів не повинні встановлюватися або застосовуватися будь-якою стороною щодо імпорту будь-якого товару, який походить з території будь-якої іншої сторони, або щодо експорту, або продажу на експорт будь-якого товару, призначеного для ввезення на територію будь-якої іншої сторони», – зазначив Президент у своїй пропозиції.

Також він підкреслив, що така заборона не узгоджується із зобов’язаннями України щодо Угоди про асоціацію з Європейським Союзом і Європейським співтовариством з атомної енергії, а також їхніми державами-членами.

«Згідно зі статтею 35 названої Угоди жодна сторона не повинна запроваджувати або зберігати чинними будь-які заборони чи обмеження, або заходи еквівалентної дії щодо імпорту будь-якого товару іншої сторони, або експорту, або продажу для експорту будь-якого товару, призначеного для території іншої сторони, за винятком випадків, передбачених у цій угоді, або відповідно до статті XI ГАТТ 1994 та її приміток щодо тлумачення», – написав Порошенко.

Як повідомлялося, президент Петро Порошенко ветував закон, який передбачає обмеження річного обсягу заготівлі необроблених лісоматеріалів 25 млн кубометрів на час дії мораторію на експорт необроблених лісоматеріалів і введення кримінальної відповідальності за контрабанду лісу.

www.5.ua