§ 3. Поняття, ознаки, види законів
Нормативні правові акти за юридичною силою підрозділяються на закони і підзаконні нормативні акти. Юридична сила— властивість нормативних актів, яка визначає їх співвідношення за змістом з іншими нормативними актами і залежить від компетенції правотворчого органу та його місця в механізмі держави.
Закон— це нормативний правовий акт вищої юридичної сили, прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом, який визначає відправні засади правового регулювання суспільних відносин.
Закони відрізняються від інших видів нормативних правових актів за такими ознаками:
а) вони приймаються вищим представницьким органом держави (парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму). В Україні прийняття законів є компетенцією Верховної Ради України. Народ України здійснює законодавчі повноваження через всеукраїнський референдум;
б) регулюють найважливіші, соціальнозначущі суспільні відносини. Так, згідно з Конституцією України (ст. 92) тільки законами визначаються права, свободи, обов’язки людини і громадянина, правовий режим власності, територіальний устрій України, організація і порядок проведення виборів і референдумів, організація і діяльність органів виконавчої влади, основи місцевого самоврядування, судоустрій, основи цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними чи дисциплінарними правопорушеннями і відповідальністю за них та ін.;
в) містять первинні юридичні норми, є базою поточної правотворчості;
г) мають вищу юридичну силу щодо усіх інших нормативних правових актів. Вища юридична сила закону означає, що нормативні акти Президента України, органів і посадових осіб державної виконавчої влади і місцевого самоврядування приймаються на основі і на виконання законів і не можуть суперечити їм і тому є підзаконними; закони змінюються чи відміняються тільки іншими законами;
д) приймаються в особливому порядку. Законодавчий процес в Україні відбувається за певною процедурою, яка передбачає законодавчу ініціативу, підготовку, розгляд та обговорення законопроектів, прийняття та введення в дію законів.
Основним законом є Конституція держави, яка має найвищу юридичну силу і втілює принцип верховенства права. Термін “конституція” латинського походження (constitutio) і означає “засновую”, “установлюю”. Розуміння конституції як основного закону суспільства формується, починаючи з ХVІІІ століття. Першими такими конституціями були американська (1787р.), французька (1791р.).
Залежно від способу вираження основного закону держави розрізняють писані і неписані конституції. Писана конституція може складатися як з одного, так і із кількох окремих документів, що були прийняті в різний час і офіційно проголошені основними законами держави. Так, Конституція Швеції складається з акта “Форма правління”, акта про престолонаслідування і акта про свободу друку. Неписаною конституцією називають сукупність несистематизованих законів, судових прецедентів і звичаїв, які фактично закріплюють певний державний лад у країні, проте не проголошені формально її основними законами. Неписані конституції мають Великобританія, Нова Зеландія, Ізраїль. Так, конституція Великобританії включає Велику Хартію вільностей 1215 року, Білль про права 1689 року, акт про престолонаслідування 1701 року, закони про парламент 1911 і 1949 років тощо.
Конституція необхідна для правового оформлення організації і здійснення суверенітету і влади, вона визначає правові орієнтири розвитку держави, є свого роду її правовим паспортом.
Стаття 8 Конституції України закріплює положення про те, що закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція є юридичною базою решти законів. Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається неприйнятим або незаконним.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Всі органи, посадові особи і громадяни при розв’язанні правових спорів і конкретних справ можуть посилатись на норми Конституції. Допускається постанова судових рішень на основі безпосереднього застосування норм Конституції, якщо таке рішення не може бути засноване на нормах поточного законодавства.
Конституція— акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади і місцевого самоврядування. Конституція— нормативний акт, що має виняткові властивості, вона засновується на загальнолюдських цінностях, виступає гарантом демократії, свободи, справедливості. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної дії.
Конституція виконує юридичну, політичну, ідеологічну та інші функції.
Охорона Конституції України забезпечується спеціальним органом— Конституційним Судом України.
В теорії і практиці законотворчості розрізняють:
конституційні закони— органічно поєднані з Основним Законом нормативні акти, які приймаються в порядку, передбаченому в розділі ХІІІ Конституції України, або якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції;
звичайні закони— нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон “Про професійно-технічну освіту”). Звичайні закони приймаються більшістю від конституційного складу Верховної Ради України;
надзвичайні закони— нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть зупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі катастроф, епідемії; захисту конституційного ладу при спробі захоплення державної влади шляхом насильства тощо);
кодифіковані закони— нормативні акти, затверджені законами, в яких узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів та Основ законодавства (наприклад, Митний Кодекс України, Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування);
тимчасові закони — нормативні акти, прийняті на визначений у часі термін дії (наприклад, Закон України “Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні” від 19 вересня 1997 року буде діяти до 31 грудня 2000 року);
допоміжні закони— нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжне значення для їх застосування (наприклад, Закон України “Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах” від 22 січня 1992 року від 3 березня 1998 року).
udik.com.ua
Закон: поняття, ознаки, види та заходи з підвищення його ролі. Конституція (Основний Закон) України
КУРСОВА РОБОТА Ірі.docx
на тему: “Закон: поняття, ознаки, види та заходи з підвищення його ролі. Конституція (Основний Закон) України”
Розділ 1. Закон як різновид нормативно-правових актів України……4
1.1 Поняття і ознаки закону…………………………………………4
1.2 Класифікація законів
Розділ 2. Закон в системі нормативно-правових актів
2.1 Дія нормативно-правових актів у часі, просторі й за колом осіб
2.2 Місце та роль закону в системі нормативно-правових актів.
Розділ 3. Конституція України – акт вищої юридичної сили та її правова характеристика
Список нормативно-правових актів та використаних джерел
На сьогоднішній день більшість країн світу – це держави соціально- демократичної орієнтації, які прагнуть стати правовими. Україна також відноситься до їх числа. Однак бути правовою державою – означає дотримання і гарантування основних прав і свобод людини і громадянина. Найвищою соціальною цінністю такої держави є особа. Для повної і всебічної охорони і захисту прав людини необхідні документи, які чітко закріплюють взаємовідносини держави і особи, сприяють зміцненню законності та правопорядку у суспільстві. Серед інших документів провідну роль відіграє закон, як нормативно-правовий акт вищого органу державної влади в країні. Діяльність усіх державних органів, установ та організацій повинні підпорядковуватись його волі та приписам. У зв’язку з цим необхідно дослідити основні положення науки теорії держави і права щодо визначення поняття закону. Базуючись на положеннях даної науки, вітчизняна юридична практика регламентує свою діяльність щодо створення закону та реалізації його норм.
Саме тому основними питаннями, які досліджуються у даній роботі будуть наступні:
- визначення поняття та ознак закону;
- аналіз структури закону;
- розгляд основних стадій законодавчого процесу;
- встановлення дії закону у просторі, часі та колу осіб;
- тлумачення принципу верховенства закону.
Розділ 1. Закон як різновид нормативно-правових актів України
1.1. Поняття і ознаки закону
Серед нормативно-правових актів провідне місце посідають закони.
Закон — нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства /безпосередньо народу/), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов’язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.
Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке:
— закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;
— усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони ґрунтуються на законах і не суперечать їм. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Харків. „КОНСУМ”. 2001р. 655с. – С. 316.
1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб’єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні — Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум);
2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);
3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж — норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов’язки громадян;
4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;
5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;
6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;
7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом. Теория государства и права. Курс лекций. / Под ред. Н.И. Матузова і А.В. Малько. – 2-е изд., пере раб. и доп. М.: Юристъ, 2000. – 776 с. – С. 382 – 383
Структура закону це організація змісту, доцільного розташування нормативно-правових розпоряджень і інших правових атрибутів. Структура закону займає важливе місце в законодавчій техніці і має істотне практичне значення. Правильний розподіл правового матеріалу в тексті закону робить його структуру чіткою, стрункою, логічно послідовною, допомагає швидко орієнтуватися в змісті закону, сприяє кращому його засвоєнню, забезпечує використання на практиці відповідно до вимог законності. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред. Проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. – М.: Издательство «Зерцало, 1998. – 640 с. – С. 177.
Структура закону складається з наступних основних елементів (частин).
1. Найменування органу, що прийняв закон.
Вказівкою на орган, що прийняв закон, визначається його дії і юридична сила. Будь-який правовий акт, так само і закон, повинен мати найменування органу, що його прийняв. Тим самим створюється відповідна ієрархія нормативно-правих актів за їх юридичною силою. Слід мати на увазі, що всі правові акти обов’язкові, але юридична сила їх різна.
Кожний закон (як і будь-який правовий акт) повинен мати назву, що дозволяє відразу ж визначити його предмет, коло регульованих ним суспільних відносин. При цьому назва закону повинна формулюватися максимально стисло, лаконічно відображати його основний зміст. Бувають, проте, випадки, коли довгої назви закону важко або навіть неможливо уникнути. Тоді доцільно давати короткі підзаголовки. Вимога законодавчої техніки щодо стислості назви закону пов’язано з необхідністю швидко орієнтуватися в об’ємному законодавчому матеріалі.
Назва закону, який регулює певне коло суспільних відносин, відрізняється від назви закону, який змінює прийняті закони і інші правові акти. В першому випадку стисло вказується його основний зміст; в другому — необхідно перераховувати статті або відтворювати повністю назви актів, які новим законом змінюються або доповнюються.
3. Преамбула закону.
Преамбула є вступною частиною закону, в якій викладаються мотиви його прийняття, завдання або цілі. Тим сам розкриваються причини прийняття і спрямованість закону, політичне, економічне або соціально-культурне значення. Преамбула пропагує закон, мобілізує і активізує діяльність людей на його практичну реалізацію, втілення в життя.
Преамбулу закону слід висловлювати стисло, без зайвих слів, урочистих описів і популістських закликів. Гасла, декларації в законі недоречні: вони не несуть ніякого правового навантаження і лише захаращують його текст.
Правила законодавчої техніки зовсім не вимагають, щоб у всіх законах формулювалися преамбули. Наприклад, в кодексах вони відсутні, бо сам зміст зі всією очевидністю свідчить про прагнення законодавця звести воєдино і систематизувати нормативно-правовий матеріал відповідних галузей законодавства. Немає потреби в преамбулах і в тих законах, мотиви, задачі або цілі яких, випливають із змісту їх приписів. В тих же випадках, коли закон встановлює винятки із загального порядку регулювання відповідних суспільних відносин або по-новому регулює інші відносини, преамбула закону необхідна для того, щоб пояснити підстави його прийняття.
Іноді в преамбулу включається так звана констатуюча частина, яка описує незадовільність раніше прийнятих правових актів або критично аналізує становище справ у відповідних сферах суспільних відносин, які склались в результаті реалізації цих актів. Такого роду констатуючі частини преамбули є зайвими, оскільки перевантажують текст відомостями, що не мають нормативно-правового значення: вони є вихідним пунктом для введення в життя нових, більш досконалих правових актів і тому доречні в заключних положеннях, пояснювальних записках або доповідях при обговоренні законопроекту.
Не можна допускати, щоб мотиви, задачі або цілі закону викладались не в преамбулі закону, а в його ухвалюючій частині, як і преамбула закону не повинна мати конкретний нормативно — правовий характер.
4. Нормативно-правовий зміст закону.
Основною частиною закону є його нормативно-правовий зміст, правові приписи, дозволи і заборони. На цю частину слід зосередити головну увагу в процесі законотворчості, оскільки саме в ній висловлюються обов’язкові вимоги, що становлять зміст закону. Сильченко Н. Границы деятельности законодателя // Советское государство и право. — 1991. — № 8. – С. 35-37.
Нормативно-правова частина закону звичайно починається після слів такий-то орган «ухвалює»; вслід за цим викладається конкретний зміст відповідних розпоряджень, дозволів, заборон. Нормативно-правовий зміст закону викладається в логічній послідовності з розбиттям на статті, які в свою чергу діляться на пункти з цифрами або буквеними позначеннями або на частини, кожна з яких починається з абзацу. При цьому пунктам і частинам надається рівноцінне значення.
Підзаконні акти часто викладаються не по статтях, а по пунктах з цифровим позначенням, що є доцільним. Більш логічним був би виклад підзаконних актів, так само як і законів, тобто з розбиттям на статті.
Постановлююча частина великих за об’ємом законів розбивається також на розділи, глави і параграфи. При цьому не тільки розділи, глави і параграфи, але і статті закону повинні бути забезпечені спеціальними заголовками, що лаконічно виражають їхню суть, що дозволяє ознайомитися з предметом закону і легко знайти в ньому необхідний законний припис.
Кожну статтю (пункт, частина) закону слід формулювати так, щоб вона містила по можливості окреме, але закінчене правове правило зі всіма його складовими елементами. У випадку, якщо в одній статті (пункті, частині) важко відтворити всі ознаки правового правила, деякі з них можуть бути виділені в окремий абзац при неодмінній умові, що в ньому не буде викладено інше правове правило, яке логічно не пов’язане з самою статтею єдністю внутрішнього змісту. Інакше кажучи, даний абзац — лише доповнення до статті, але ні в якому разі не самостійна частина.
Статті (пункти, частини) закону можуть викладатися або в узагальненій формі, що охоплює однорідні факти або однопорядкові суспільні відносини, або шляхом перечислення конкретних предметів, дій або явищ. Останній варіант є менш досконалим в порівнянні з першим (методом узагальнених формул), оскільки статті закону при переліку в результаті стають громіздкими за об’ємом і, що більш важливо, такий перелік далеко не завжди виявляється вичерпним. Тому в тих випадках, коли неможливо обійтися без перечислень, необхідно досягати їх повноти. Якщо ж повний перелік дати неможливо, то слід привести примірний перелік, який допоможе зрозуміти сенс і спрямованість правового регулювання відповідних суспільних відносин. При цьому вимушеному варіанті примірного переліку слід користуватися обережно, не розширювати його зміст, що може потягти за собою помилки в правозастосовчій практиці. В усякому разі, необхідно уникати виразів на зразок «і т. ін.», «інші питання», якими в законодавстві звичайно закінчується примірний перелік. Ці вирази допускають розповсюдження правового правила на ті випадки, які прямо не вказані в переліку. А це досить складна операція, яка вимагає з’ясування загальних ознак всіх випадків, вказаних в переліку, вслід за тим загальні ознаки необхідно підвести під ті випадки, які підпадали під вирази «і т. ін.», «інші питання».
В більшості випадків нормативно-правова частина закону викладається постатейно відповідно до схеми «якщо — то», вслід за якою указуються ті невигідні наслідки (санкції), які настають при невиконанні або порушенні статті. Слід, проте, помітити, що невигідні наслідки (санкції) не завжди містяться в даній статті, вони можуть бути вказані в іншій статті закону або навіть в іншому правовому акті.
В тому випадку, якщо законом (або підзаконним актом) змінюється, доповнюється або відміняється стаття раніше діючого закону (або підзаконного акту), то відповідний припис закону починається із слів: «статтю таку-то викласти в наступній редакції» або «такий-то акт доповнити статтею (пунктом, частиною) такою-то наступного змісту». Якщо, далі, законом встановлюється нормативно-правовий припис, який поширює дію раніше прийнятих актів на інше коло осіб і суспільних відносин, або якщо тимчасовим нормативно-правовим приписом (дія яких обмежена певним періодом; календарним строком або часом, встановленим для виконання того або іншого припису) надається характер невизначено-тривалої дії, то цей нормативно-правовий припис викладається як правове правило, що знов прийняте. З точки зору законодавчої техніки неприпустимо включення в закон постійної (точніше — невизначено- тривалої) дії нормативно-правових приписів тимчасового характеру, і, навпаки, включення в закон постійної (точніше — невизначено- тривалої) дії приписів тимчасового характеру.
stud24.ru
Поняття ознаки та види закону
Закон — це нормативний акт, прийнятий в особливому порядку органом законодавчої влади або референдумом, що виражає волю народу, що володіє вищою юридичною силою та регулює найбільш важливі суспільні відносини.
До ознак закону, відносяться наступні:
— він приймається лише органом законодавчої влади або референдумом;
— порядок підготовки і видання визначається Конституцією україни та регламентами палат Федеральних Зборів РФ;
— в ідеалі він повинен виражати волю й інтереси народу;
— він володіє вищою юридичною силою і всі підзаконні акти повинні відповідати йому і ні в чому не суперечити;
— він регулює найбільш важливі, ключові суспільні відносини.
Саме дані ознаки і виділяють закон у системі інших нормативних актів і надають йому якість верховенства. Змінити або скасувати закон має право тільки той орган, який його прийняв, причому в чітко обумовленому порядку.
Види законів за їх юридичною силою:
1) Конституція (закон законів) — основоположний установчий політико-правовий акт, що закріплює конституційний лад, права і свободи людини і громадянина, визначає форму правління і державного устрою, що засновує федеральні органи державної влади;
2) федеральні конституційні закони приймаються з питань, передбачених і органічно пов’язаним з Конституцією (наприклад, федеральні конституційні закони про Конституційному Суді РФ, про судову систему, про референдум, про Уряді РФ тощо);
3) федеральні закони — акти поточного законодавства, присвячені різним сторонам соціально-економічної, політичної й духовного життя суспільства (наприклад, ГК РФ, КК РФ, Сімейний кодекс РФ та ін);
4) закони суб’єктів Федерації — видаються їх представницькими органами і поширюються тільки на відповідну територію (наприклад, закон Саратовської області » про муніципальної службі Саратовської області, про соціальні гарантії тощо).
Класифікація законів може проводитися за різними підставами:
— суб’єктів законотворчості (прийняті народом в результаті референдуму або законодавчим органом);
— предметом правового регулювання (конституційні, адміністративні, цивільні, кримінальні і т. п.);
— терміну дії (постійні закони і тимчасові);
— характером (поточні та надзвичайні);
— сферами дії (загальнофедеральні і регіональні);
— змістом (економічні, бюджетні, соціальні, політичні іт.п.);
— ступеня систематизації (звичайні і кодифікаційні, іншими словами, органічні — ЦК РФ, КК РФ і т. д.);
— значимості містяться в них норм (конституційні та звичайні);
— обсягом регулювання (загальні і спеціальні).
Підзаконні нормативні акти: поняття, ознаки, види
Підзаконні акти — це видані на основі та на виконання законів акти. Вони мають меншу юридичну силу, ніж закони, що базуються на них. Незважаючи на те, що в нормативному правовому регулюванні суспільних відносин головне й визначальне місце займає закон, підзаконні акти теж мають дуже важливе значення у житті будь-якого суспільства, відіграючи допоміжну і деталізує роль.
Виділяють наступні види підзаконних актів.
1) Укази Президента РФ — обов’язкові для виконання на всій території Російської Федерації, не повинні суперечити Конституції РФ і федеральних законів (ст. 90 Конституції РФ), що готуються в межах президентських повноважень, передбачених конституційними (ст. 83-90) і законодавчими нормами. Президент, будучи главою держави, приймає акти, які займають наступне після законів місце. Важлива роль відводиться указам, багато в чому з їх допомогою глава держави реалізує повноваження та елементи свого правового статусу. У сучасний період сфера правового регулювання, охоплена указами, дуже широка. Нормативні укази видаються зазвичай у випадку прогалин у праві. Окремі, дуже нечисленні укази (наприклад, про введення військового, надзвичайного положення) підлягають затвердженню Радою Федерації Федеральних Зборів РФ. Акти Президента публікуються в офіційних виданнях. Конституційність актів глави держави може бути перевірена Конституційним Судом РФ. (Щорічні послання Президента РФ Федеральним Зборам являють собою офіційний документ великої політичної значущості, але не містять норм права і тому не носять нормативного характеру.)
2) Постанови Уряду РФ — обов’язкові до виконання на території Російської Федерації. Особливістю актів Уряду є те, що вони можуть бути прийняті лише на підставі і на виконання законів РФ, а також указів Президента РФ. Постанови Уряду РФ підписуються Головою Уряду РФ і підлягають офіційному опублікуванню не пізніше 15 днів з дня їх прийняття.
3) Накази, інструкції, положення міністерств, державних комітетів та інших федеральних органів виконавчої влади. Ці акти, прийняті на основі і у відповідності із законами РФ, указами Президента РФ, постановами Уряду РФ, що регулюють суспільні відносини, що перебувають, як правило, у межах компетенції даної виконавчої структури. Однак є серед них і такі, котрі мають загальне значення, виходять за межі конкретного міністерства й відомства, поширюються на широке коло суб’єктів. Наприклад, акти Міністерства фінансів РФ, Міністерства внутрішніх справ РФ, Центрального банку РФ, Державного митного комітету РФ, Федерального нагляду Росії з ядерної та радіаційної безпеки, Федеральної служби лісового господарства Росії і т. п.
4) Рішення і постанови місцевих органів державної влади (наприклад, обласних представницьких, законодавчих структур — Саратовської обласної Думи, Астраханського обласного Представницького Зібрання).
5) Рішення, розпорядження, постанови місцевих органів державного управління (наприклад, голів обласних адміністрацій, губернаторів тощо).
6) Нормативні акти муніципальних (недержавних) органів. Ці акти приймаються в межах компетенції названих структур і діють на території відповідних міст, районів, сіл, селищ, мікрорайонів тощо
7) Локальні нормативні акти — це нормативні приписи, прийняті на рівні конкретного підприємства, установи і організації та регулюють їх внутрішнє життя (наприклад, правила внутрішнього трудового розпорядку).
studme.com.ua
§ 4. Поняття, ознаки, види законів
Закон — це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, прийнятий в особливому порядку парламентом або безпосередньо народом, який визначає відправні засади правового регулювання суспільних відносин.
Закони відрізняються від інших видів нормативно-правових актів за такими ознаками:
а) вони приймаються вищим представницьким органом держави (парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму). В Україні прийняття законів є компетенцією Верховної Ради. Народ України здійснює законодавчі повноваження через всеукраїнський референдум;
б) регулюють найбільш соціально значущі, типові, сталі суспільні відносини. Так, згідно зі ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються права, свободи, обов’ язки людини і громадянина, правовий режим власності, територіальний устрій України, організація і порядок проведення виборів і референдумів, організація і порядок діяльності органів виконавчої влади, основи місцевого самоврядування, судоустрій, основи цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними чи дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них та ін.;
в) мають вищу юридичну силу щодо усіх інших нормативних актів. Вища юридична сила закону означає, що нормативні акти Президента України, органів і посадових осіб державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування приймаються на основі і на виконання законів, не можуть суперечити ним і тому є підзаконними. Закони змінюються чи скасовуються тільки іншими законами;
г) приймаються в особливому порядку. Порядок прийняття законів в Україні регулюється Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України.
Законодавча процедура включає:
законодавчу ініціативу — звернення суб’єктів, визначених Конституцією України, до Верховної Ради України стосовно прийняття нового закону або зміни чинного закону, яке здійснюється шляхом внесення до Верховної Ради України законодавчої пропозиції чи поправок до законопроектів. Згідно зі ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи мають Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України;
підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою України. Основними етапами підготовки є прийняття рішення щодо підготовки проекту, організаційно-технічне та фінансове забезпечення підготовки проекту, розроблення концепції законопроекту, підготовка тексту проекту закону та додатків до нього, наукова експертиза проекту закону, подання закону на розгляд Верховної Ради України суб’ єктом права законодавчої ініціативи. Особливе значення має наукова експертиза законопроекту — діяльність компетентних органів, установ, спеціалізованих експертних організацій, окремих експертів та груп експертів, що включає дослідження і оцінку наукового рівня, юридичних якостей проекту закону, його відповідності спеціально встановленим вимогам (економічним, фінансовим, екологічним, національної безпеки тощо). Підготовлені проекти законів можуть бути оприлюднені для обговорення державними органами, науковими установами, громадськістю. Обов’язковим є оприлюднення проектів конституційних законів та законопроектів, що виносяться на всеукраїнський референдум. Далі законопроекти за участю суб’єкта права законодавчої ініціативи та розробників проекту проходять попередній розгляд у відповідних комітетах Верховної Ради України;
розгляд і обговорення проекту закону Верховною Радою України. Законопроекти розглядаються на пленарних засіданнях Верховної Ради України, як правило, в першому, другому, третьому читаннях. За результатами розгляду і обговорення проекту закону приймаються такі рішення: повернути проект закону на доопрацювання із визначенням головних зауважень і строку доопрацювання; надіслати проект закону на додаткову експертизу; відхилити проект закону із зазначенням причин відхилення; схвалити текст закону в цілому і внести його на всенародний референдум; прийняти закон і направити його на підпис Президенту України;
прийняття закону Верховною Радою України. Закони приймаються в цілому, а частина і постатейно — за результатами другого і третього читань на відкритому пленарному засіданні шляхом голосування простою або кваліфікованою більшістю голосів народних депутатів України залежно від характеру закону. Прийнятий Верховною Радою закон підписує Голова Верховної Ради України не раніше двох і не пізніше п’ яти днів з дня його подання;
введення закону в дію. Одночасно з прийняттям закону Верховна Рада України вирішує питання щодо умов введення його в дію, тобто визначення строку, порядку умов набрання чинності законом. Введення в дію закону визначається у його прикінцевих або перехідних положеннях або окремим законом. Конституційний закон та кодекс вводяться в дію окремими законами.
Прийнятий і підписаний Головою Верховної Ради України закон надсилається на підпис Президентові України. Президент України підписує закон протягом 15 днів після його одержання і офіційно оприлюднює його або в цей же строк застосовує своє право вето щодо прийнятого закону, повертаючи його зі своїми вмотивованими пропозиціями на повторний розгляд Верховною Радою України. Якщо при повторному розгляді закон буде прийнятий у тій самій редакції не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, Президент зобов’язаний підписати його протягом 10 днів з дня повторного прийняття. У разі, якщо Президент не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України за його підписом.
Основним законом є конституція держави, яка має найвищу юридичну силу і втілює принцип верховенства права. Термін «конституція» латинського походження (сошийдіо) і означає «засновую», «встановлюю».
Конституція — акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Конституція — нормативний акт, що гарантує втілення у суспільстві загальнолюдських цінностей, демократії, свободи, справедливості.
Конституція необхідна для правового оформлення організації і здійснення суверенітету і влади, вона визначає правові орієнтири розвитку держави, є свого роду її «правовим паспортом». Конституція є юридичною базою решти законів. Стаття 8 Конституції України закріплює положення про те, що закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається неконституційним.
Конституція володіє найвищою стабільністю, оскільки має порівняно з іншими нормативними актами найбільш тривалу і постійну дію. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Всі органи, посадові особи і громадяни при розв’ язанні правових спорів і конкретних справ можуть посилатися на норми Конституції. Допускається поста-новлення судових рішень на основі безпосереднього застосування норм Конституції.
Види законів виокремлюють за такими критеріями.
За юридичною силою:
а) конституційні — нормативні акти, якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції (наприклад, Закон України від 8 грудня 2004 р. «Про внесення змін до Конституції України»). Вони приймаються не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України в порядку, передбаченому розділом ХІІІ Конституції України;
б) звичайні — нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон України від 5 квітня 2007 р. «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»). Звичайні закони приймаються більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.
За ступенем впорядкованості:
а) кодифіковані — нормативні акти, затверджені законами, в яких на науковій основі узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів та Основ законодавства (наприклад, Кодекс адміністративного
forlawyer.com.ua