Правила слововживання регламентують

Синоніми — це слова різні за звучанням, але мають тотожне чи близьке значення: обов’язково — неодмінно; конче — доконче — неминуче; властивий — притаманний; проживати — мешкати; аргумент — (у полеміці) доказ, підстава, обґрунтування.Тексти офіційно-ділового стилю вимагають однозначності, й через те точності слів надається неабияке значення. Адже для чіткої регуляції офіційно-ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали Й витлумачували той чи інший закон, наказ, договір, контракт.Щоб збагатити свій активний запас слів, радимо частіше звертатися до «Словника синонімів української мови» у двох томах (2001 р.). Пропонуємо короткий лексикон синонімів української мови, яким можна скористатися під час підготовки до усного чи писемного фахового спілкування (див. Короткий лексикон синонімів української мови С. 673-687). Що повніший синонімічний ряд, то легше вибрати найточніше, найвлучніше слово для висловлення думки. Основна функція синонімів — урізноманітнення власного мовлення, уникнення повторів.

Українська мова багата на абсолютні синоніми — слова, що відрізняються лише звучанням. Із двох слів для називання того самого поняття мовці перевагу чомусь надають іншомовному, запозиченому, а не оригінальному українському.

Щоб мовлення було нормативним, важливо розрізняти між собою пароніми. Пароніми — це слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Вони переважно належать до однієї частини мови, мають однакові граматичні ознаки. На відміну від синонімів — слів, що позначають близькі поняття і тому можуть заміняти одне одного,-для паронімів така взаємозамінність неможлива. Перевірити значення паронімів можна за словником: Гринчишин Д. Г., Сербенська O.A. Словник паронімів української мови. — К., 1986.

Виборний — який визначається або обирається голосуванням: Виборна посада.

Виборчий — пов’язаний з виборами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів: виборча дільниця, виборча урна, виборчий бюлетень, виборче право.

Вникати — намагатися зрозуміти сутність причини, явища, події тощо: вникати в суть справи(питання в що?).

Уникати — намагатися обминати проблеми, перешкоди, людей (сторонитися, цуратися): уникати зустрічей (питання кого? чого? що робити?).

Гривня — гривна Гривня — грошова одиниця незалежної України: п ‘ять гривень, курс гривні.

Гривна — металева шийна прикраса у вигляді обруча: Кольє нагадують давньоруські гривни.

Громадський — який стосується суспільства, громадян чи окремого колективу; який відбувається в суспільстві (громаді, колективі) або пов’язаний з суспільно корисною діяльністю: громадські організації, громадська думка.

Громадянський — який стосується громадянина як члена суспільства, властивий йому: громадянський обов’язок, громадянська мужність.

Декваліфікація — дискваліфікація Декваліфікація — втрата особою кваліфікації, спеціальних знань, досвіду: декваліфікація педагога, повна декваліфікація.

Дискваліфікація — оголошення когось не гідним або не здатним обіймати певну посаду, виконувати відповідну роботу через професійну непідготовленість; позбавлення спортсмена або команди права брати участь у змаганнях за грубе порушення правил: дискваліфікація судді, дискваліфікація гравця.

Житловий — 1) стосовний до житла, жител, пов’язаний з ними; 2) пристосований, призначений для життя людей: житловий фонд, житловий відділ, житлова проблема, житлове будівництво.

Жилий — заселений, залюднений: жилий будинок — той будинок, у якому живуть люди, заселений.

Індосант — особа, яка робить передатний напис на чеках, векселях та інших цінних паперах.

Індосат — особа, на яку переводять чек, вексель та інші цінні папери.

Кампанія — компанія Кампанія — сукупність заходів, спрямованих на виконання певного завдання:виборча кампанія.

Компанія — 1) група осіб, пов’язаних певними інтересами: весела компанія; 2) торговельне або промислове товариство, що об’єднує підприємців: торговельна компанія.

Ліцензія — ліценція Ліцензія — дозвіл на право торговельного обміну, використання чогось тощо.

Ліценція — зниження тарифного мита тощо.

Оснований — заснований Оснований — який ґрунтується на чомусь, в основі якого лежить те, про що йдеться: оснований на праці, оснований на успіхах(питання на чому?).

Заснований — який кладе початок існуванню чогось, створює, організовує щось: фонд, заснований президентом (питання ким? де? коли?).

Особистий — який є власністю окремої особи, безпосередньо належить їй, персональний; який безпосередньо стосується певної особи: особисті речі, особиста охорона, особисті уподобання.

Особовий — який стосується особи; відкритий на окрему особу: особове посвідчення, особовий склад, особова справа, особовий рахунок.

Повноваження — право, надане зазначеній особі на проведення певних дій (заходів): здійснювати свої повноваження.

Уповноваження — надання певній особі дозволу (прав) говорити (діяти) від імені іншої особи: за уповноваженням керівництва.

Позичати – запозичати Позичати (позичити) — брати щось для тимчасового користування, у борг: позичати гроші.

Запозичати (запозичувати) — переймаючи щось, засвоювати, робити своїм надбанням: запозичати добрі приклади.

Показник- свідчення, доказ, ознака чогось; переважно у множині -результати про досягнення чогось тощо: показник культури, показники роботи, економічні показники.

Покажчик — знак, що вказує на напрям руху, розташування чогось: довідкова книжка або довідковий список: покажчик температури, алфавітний покажчик.

Управління — 1) те саме, що керівництво: управління виробництвам; 2) адміністративна установа або відділ якоїсь установи, організації, що відає певною галуззю господарської, наукової чи ін. діяльності:житлове управління.

Правління — 1) час (період), протягом якого певна особа здійснює верховну владу над кимось, чимось; форма керівництва: президентське правління; 2) виборний орган, апарат, що керує установою, організацією: правління кооперативу.

Тактовний — тактичний Тактовний — який володіє почуттям міри, такту: бути тактовним; тактовна людина, допомога; тактовне зауваження, керівництво.

Тактичний — що стосується тактики як сукупності прийомів або способів, використовуваних для досягнення мети або здійснення певної бойової операції: тактичний план, удар, успіх; тактичні заходи, міркування, принципи.

Уява — здатність уявляти — змальовувати, створювати, відтворювати щось у думках, свідомості: багата, збуджена, художня уява; плід уяви; спливати в уяві.

Уявлення — знання, розуміння чогось: викривлене, повне, помилкове, правильне уявлення; уявлення про розвиток суспільства; давати уявлення; складати уявлення

Факт — фактаж — фактор

Факт-дійсна, невигадана подія, явище, приклад; те, що служить підтвердженням певного положення, висновку: неспростовний факт, очевидний факт, історичний факт, аналізувати факти. Фактаж — сукупність фактів.

Фактор — умова, рушійна сила, причина будь-якого процесу, явища; чинник: важливий фактор, моральний фактор, фактор стабілізації.

Відхиленням від лексичних норм є вживання кальок — спотворених запозичень з російської мови. Російські слова вживають замість українських, пристосовуючи їхнє фонетичне, словотвірне та морфологічне оформлення до українського

studfiles.net

Види літературних мовних норм

1. Орфоепічні норми — це сукупність правил вимови голосних, приголосних звуків та звукосполучень у потоці мовлення. Дотримання цих норм забезпечує безперешкодне сприймання виголошеного тексту, а також унеможливлює спотворення змісту слів і речення в цілому. Наприклад, у реченні: Грип — це інфекційне захворювання ніхто не сплутає слово грип зі словом гриб. Однак оглушення кінцевих дзвінких приголосних основи, на жаль, — поширене явище українського розмовного мовлення, якого слід уникати. В іншому разі ми ризикуємо бути смішними, коли, вживаючи, наприклад, слово міг (чоловічий рід минулий час від дієслова могти), вимовляємо кінцевий глухий звук [х], а не дзвінкий [г|, пор.: Він справді міг, я не заперечую.

2. Акцентуаційні норми передбачають дотримання правил наголошування слів. Йдеться, звичайно, про виділення складу в слові та слова в реченні чи фразі. Наголос — це неодмінний елемент інтонації української мови, який творить ЇЇ ритмомелодику, сприяє розрізненню значення слів чи їх форм, допомагає виділити в реченні важливе за змістом слово, напр.: відомості-відомості, видання — видання, об ‘єднання — об ‘єднання; руки — руки, братів — братів; Андрій їде до Києва, або Андрій їде до Києва, абоАндрій їде до Києва.

3. Орфографічні норми -це єдині загальноприйняті правила передачі звукової мови на письмі, а саме: написання слів і їх частин, вживання великої літери, написання слів разом, окремо і через дефіс, правила переносу слів із рядка в рядок. Орфограмоюназивають правильне написання, яке треба вибрати із низки можливих графічних варіантів. Наприклад, відповідно до правила «дев’ятки», що стосується слів іншомовного походження, пишемо літеру и, а не е в словах стипендія, директор; а от написання літери е в словах типу декан, депутат правилом пояснити неможливо. Такі випадки написання слід запам’ятовувати.

4. Пунктуаційні норми — це система правил вживання розділових знаків у реченні, тексті (кома, крапка, тире, двокрапка, крапка з комою, три крапки, дужки, лапки, знак оклику, знак питання). За допомогою розділових знаків здійснюють структурне, смислове та інтонаційне членування писемної мови на значущі частини, що дає змогу читачеві усвідомити зміст тексту відповідно до задуму автора. Для прикладу наведімо відомий вислів, зміст якого визначає вживання коми: Стратити, неможливо помилувати, або Стратити неможливо, помилувати, або Стратити, неможливо помилувати? Пунктограми є різних типів-одні оформляють кінець речення, інші вживаються в межах речення чи відділяють одне речення від іншого у структурі тексту.

5. Лексичні норми регламентують використання слів відповідно до їх лексичного значення та не допускають вживання жаргонних, діалектних, просторічних слів. Наприклад, не слід сплутувати значень слів адрес (письмове вітання кого-небудь з нагоди відзначення видатної події в його житті) та адреса (місце проживання чи перебування кого-небудь або місцезнаходження чого-небудь). Порушенням лексичних норм є вживання слова файний у літературній мові чи слова хабарник у діловій мові. Замість них треба говорити гарний; людина, яка зловживає службовим становищем.

6. Словотвірні норми встановлюють закономірності утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделями. Часто в усному мовленні спостерігаємо відхилення від норм українського словотворення під впливом російських відповідних лексем. Однак треба пам’ятати, що в кожній мові діють свої закони і багато слів, які мають спільний корінь в інших слов’янських мовах, можуть відрізнятися префіксами, суфіксами, напр.: напій (рос. налиток), ліки (рос. лекарст-во заплатити(рос. уплатить) 32 .

7. Граматичні норми охоплюють правила творення та вживання форм слів, їх поєднання у словосполучення та речення. Ці норми вивчаються в морфології та синтаксисі, закріплені в граматиках української мови, довідниках, правопис і. Наприклад, можна почути поєднання іменника біль’ у значенні «відчуття фізичного страждання» з прикметниками жіночого роду сильна, головна, нестерпна. Таке порушення морфологічної норми пов’язане з помилкою у визначенні роду іменника <�біль 1 -це іменник чоловічого роду і узгоджується з прикметниками сильний, головний, нестерпний).Іменники біль 2 у значенні «білі нитки; білість» або біль 3 в значенні «хвороба рослин» виступають омонімами до зазначеного слова і мають граматичну форму жіночого роду. Значення роду впливає і на відмінкові закінчення, пор.: бол-ю (чол. рід) і бол-і (жін. рід). Граматичну форму слова може визначати наголос, напр.: стола, але столу.

Правила поєднання слів у словосполучення та речення тісно пов’язані зі значенням та граматичними ознаками слова. Наприклад, близькі за значенням дієслова оволодіти та опанувативиявляють різні синтаксичні особливості — оволодіти (ким? чим?), а опанувати (кого? що?); дієслово дякувати керує формою давального, а не родового відмінка залежного слова (вам, друзям, колективу);прийменник згідно з (із, зі) передбачає форму орудного, а не родового відмінка іменника (наказом, положенням, статтею).

8. Стилістичні норми регламентують доцільність використання мовних засобів у конкретних стилях мови. Добір мовних елементів відповідає потребам сфер комунікації, меті і завданням висловлювання. Вказуючи на ці норми, ми часто кваліфікуємо їх не як «правильні», а як «доцільні», «кращі» саме для цієї ситуації. Наприклад, нормою офіційно-ділового стилю є вживання книжних слів, канцелярської лексики, усталених мовних зворотів (акредитація, набувати чинності, засвідчити підпис, доповідна записка) чи термінів з різних галузей знань для наукового стилю. Саме за нормами офіційно-ділового стилю відповідь студента на іспитах оцінюють на відмінно, добре, задовільно, незадовільно, а неблискуча, достатня, посередня, погана відповідь. Безперечно, існують вимоги щодо граматичних форм, синтаксичних конструкцій, які підпорядковані насамперед позамовним чинникам.

Таблиця 1. Ознаки усної та писемної форм літературної мови

helpiks.org

Українська мова за професійним спрямуванням

Лекція № 2 Норми української літературної мови в професійному спілкуванні. Мовний і мовленнєвий етикет.

Поняття мовної норми.

Класифікація мовних норм.

Легітимність ненормативності: мовні ігри в рекламі.

Культура мови і мовлення.

Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул

Комунікативні якості мови.

Комунікативна професіограма фахівця.

Невербальні засоби спілкування.

Гендерні аспекти спілкування.

1. Поняття мовної норми.

Кожна національна літературна мова характеризується наявністю сталих норм, тобто сукупністю мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування на певному історичному етапі. Це історично сформований, вироблений літературною традицією і суспільно усвідомлений стандарт, який регулює мовленнєву діяльність у її типових функціонально-комунікативних різновидах. Мовні норми найповніше і у певній системі фіксуються у правописі, словниках, граматиках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Мовні норми — сукупність найбільш традиційних реалізацій мовної системи, повторюваних, відібраних і закріплених у процесі спільної комунікації.

Норми надають мові характеру впорядкованості і загальної обов’язковості. Основними ознаками мовної норми є традиційність, гнучка стабільність, сформована змінами культурно- історичних умов розвитку літературної мови, та варіативність. Суспільні смаки й оцінки не завжди збігаються з уже витвореними й усталеними нормами, але це не означає, що їх можна ігнорувати.

У підручниках і навчальних посібниках, правописах, довідниках, словниках здійснюють кодифікацію мови, тобто визначають і описують правила вимови, письма (графіка, орфографія, пунктуація), словотворення і слововживання, побудови речень і тексту.

Поняття норми у лінгвістиці багатопланове і диференціюється у кількох різновидах: загальномовна, літературна, стильова і стилістична.

Загальномовна норма — сукупність одиниць мови і способи їх організації, які наявні у мові в певний час і мають комунікативне значення для її носіїв незалежно від функціонально-стильових різновидів.

Порушення загальномовних норм спостерігаються у тих мовців, які говорять «не своєю» мовою. Поза загальномовною нормою знаходяться ті елементи мови, які цілком вийшли з ужитку або не доступні для більшості мовців (закриті коди, секретні мови, жаргон злодіїв тощо).

Загальномовна норма має історичний характер, змінюється зі зміною епохи й етапів суспільного життя. Деякі свого часу нормативні одиниці можуть виходити через певний відрізок часу за межі загальномовної норми, ставати незрозумілими для мовців, наприклад історизми (осаул, опришок, комнезам, десятник). Інші, зокрема індивідуальні неологізми, можуть зазнати узуалізації (узвичаєння, усталення) і увійти в загальномовну норму. Наприклад, до індивідуальних неологізмів свого часу належали: йод (гей-люссак); детектив (жюль верн); мрія (олена пчілка або м. Старицький); звіт (і. Верхратський); чинник (і. Франко); енциклопедія (ф. Рабле).

Літературна норма мови — ознаки, правила літературно опрацьованого мовлення, яке є зразком писемної та усної форм спілкування.

У різний час її визначали по-різному: як правильність, а правильним є те, що нині потрібне, актуальне; як правильну мовну звичку; як інваріантний елемент мовної системи; як ідеальні форми реалізації певної мови; як історично сформовані моделі; як дотримання канонів класичних граматик; як елітарний еталон уживання мовних одиниць; як доречність використання мови; як сукупність найефективніших способів вираження думок і почуттів тощо.

Кожне з визначень актуалізує якусь ознаку чи властивість норми. Адже літературні норми — це не тільки сукупність мовних «правильностей», а й відношення між ними як елементами системи і текстова форма їх реалізації.

Літературна норма має історичний, змінний характер. Зі зміною епохи частково видозмінюється обсяг мовних засобів, охоплений нею. Поняття «літературна норма» охоплює всі типи відшліфованого, нормативного спілкування (мову преси, ділових паперів, виробничого спілкування тощо).

Літературна норма слугує основою регламентації, упорядкування та уніфікації загальнонародної мови, яка охоплює, крім літературної мови, територіальні і соціальні діалекти, просторіччя тощо. Літературна норма впроваджується суспільством у масове користування через систему освіти, культури, засоби масової комунікації.

У зіставленні із загальномовною нормою, літературна має більше обмежень. Поза літературною нормою перебуває просторічне спілкування, насичене вульгаризмами, ін­вективами (лайливі слова), арготизмами (слова і вислови, типові для мовлення людей, які свідомо прагнуть засекретити інформацію), жаргонізмами (слова і вислови, характерні для певних соціальних груп людей), стилістично невиправданими діалектизмами, граматично неправильними конструкціями. Літературна норма, реалізуючи систему мови, оберігає її і накладає обмеження на практичне мовлення, впорядковуючи і окультурюючи його.

Регулювальна функція літературної норми виявляється у всіх функціональних стилях. Головною і необхідною умовою існування функціонального стилю, його суттю є мовленнєва системність, тобто спосіб добору й організації мовних засобів у певному типі мовлення. Стильова норма — правила відбору та організації мовних одиниць в тексті певного функціонального стилю; правила вибору стилю, що відповідає умовам мовного спілкування.

У зіставленні із загальномовною і літературною нормами, стильова норма є значно вужчою, вона обмежена рамками стилю, рамками усної або писемної форми спілкування, специфікою жанрового різновиду в межах стилю тощо.

Усі функціональні стилі літературної мови і їх жанрові різновиди у писемній формі не виходять за межі літературної норми. Проте кожний з них має свою специфічну внутрішню (стильову) норму. Структури на зразок: у зв’язку з тим, що; порушити клопотання; це дає підстави вважати; доповідна записка;річна звітність; порядок денний та інші є літературно нормативними. Водночас вони є внутрішньою нормою офіційно-ділового стилю, навіть за­кріпилися як його маркери (у текстах заяв, довідок, звітів тощо). Проте, будучи літературно- нормативними, вони залишаються поза внутрішньою нормою художнього стилю.

Використання слів привіт! Бувай! Як одиниць мовного етикету для сучасної української літературної мови є нормативним. Однак внутрішні норми офіційно-ділового і наукового стилів не допускають вживання у своїх текстах цих слів, оскільки вони мають виразне забарвлення усно-розмовного стилю і суперечать своєю експресивністю канонізованому мовленню офіційних і наукових паперів.

Стильова норма характеризується двома протидіючими тенденціями:

1) тенденція до стабільності, завдяки якій формується стиль як щось відносно стале, нагромаджуються нормативні явища стилю (лексичні шари, арсенал стилістично потужних форм і конструкцій);

2) тенденція до зміни, яка свідчить, що стиль є категорією історично змінною, перебуває в невпинному розвитку.

Вершиною мовної культури є стилістична норма — регламентоване використання у певних типах мовлення (стилях, підстилях, жанрах) закладених у мові стилістичних можливостей. Вона не протиставляється загальномовній, літературній та стильовій нормам. Стилістична норма діє в межах літературної, але передбачає не лише правильність мовлення, а й доцільність і довершеність його відповідно до комунікативних завдань, умов, ситуації спілкування, відображає авторські уподобання.

Стилістичні норми диференціюють на два підвиди:

1. Стилістичні норми мови — це стилістичний арсенал словника; кодифіковані сукупності (ряди) мовних засобів, які характеризуються певною частотністю щодо різних стилів і мають потенційне стилістичне значення, відповідне функціональному стилю.

2. Стилістичні норми мовлення — це мовленнєві засоби зі стилістичним значенням і прийоми їх організації, які формують мовленнєву системність стилю і встановлюють її межі.

2. Класифікація мовних норм.

Поняття мовної норми існує вже понад сто років і за цей час зазнало істотних змін. М.пилинський визначає мовну норму як реальний, історично зумовлений і порівняно стабільний мовний факт, що відповідає системі мови і становить єдину можливість або найкращий для даного випадку варіант, відібраний суспільством на певному етапі його розвитку із співвідносних фактів загальнонародної (національної) мови в процесі спілкування.

Норма літературної мови — це сукупність загальновизнаних правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації і є правильними та зразковими на певному історичному етапі.

Норми — історично усталені і соціально закріплені правила, обов’язкові для всіх носіїв літературної мови незалежно від соціальної, професійної, територіальної належності.

Критерії, на основі яких формується і встановлюється літературна норма:

1) Системний (ґрунтується на відповідності мовних явищ законам і системі мови);

2) Національний (бере до уваги відповідність мовного явища національному характеру);

3) Естетичний (базується на закономірностях функціонально-стилістчиної доцільності певної форми, її відповідності вимогам певного стилю);

4) Критерій мови авторитетних письменників і визнаних зразків (передбачає нормативність мовних фактів тоді, коли їх можна підтвердити посиланнями на твори авторитетних письменників минулого і сучасності, а також на визнанні зразків, позбавлених виразного авторства — наукова і науково-навчальна література, державно-урядові документи, правописні кодекси і словники, вимова акторів, дикторів);

5) Статистичний (грунтується на врахуванні регулярності вживання мовного явища);

6) Культурно-історичний (територіальний) (береться до уваги належність мовних фактів до мови населення чітко окресленої території, на якій побутують певні мовно- літературні традиції).

Нормативність мови проявляється на усіх рівнях мовної системи, за якими і здійснюється класифікація мовних норм. 1. Орфоепічні (норми правильної вимови), наприклад:

— Тверда вимова шиплячих: чай, чому, польща (а не чьай, чьому, польщьа);

— Дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);

— Голосний о ніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не малако,

— Літера щ передає звуки шч: вищий, що (а не висший, шо);

— Буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза);

— Літера ґ передає звук ґ: обґрунтування, ґатунок (а не обгрунтування, гатунок).

2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування), ця норма цілком сформована, але найменш усталена, оскільки є кілька чинників її розхитування: необґрунтоване перенесення діалектних наголосів у літературну мову; вплив сусідніх мов, зокрема російської; надуживання лексемами з ненормативним наголосом, зумовленим ритмомелодійними міркуваннями, в творах сучасних авторів. Наприклад: ненависть, середина, новий, близький, чотирнадцять, текстовий, мабуть, завжди, літопис, байдуже, випадок, ідемо, підуть, разом, приятель, показ.

3. Словотвірні (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова). Наприклад: правильно — спостерігач; неправильно — спостерігальник. Порушення сн найчастіше трапляється у дієсловах з суфіксом -ирува- (компостирувати, репетирувати), при творенні іменників на означення назв жителів певного населеного пункту, при творенні присвійних прикметників (олин, надин), при творенні прикметникових форм відрізних географічних назв за допомогою суфікса -ськ- (празький, сиваський), при творенні назв осіб за моделлю «людина, яка займається чимось» (людина, яка працює на екскаваторі — екскаваторник; людина, яка переживає за невдачу або успіх гравця чи спортивної команди — уболівальник).

4. Морфологічні (норми, що регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів поєднання з іншими словами). До категорії слабких морфологічних норм ввійшли:

1. Слова, у вживанні яких допускаються помилки при визначенні граматичного роду: а) деякі іменники, які різняться за категорією роду в укр. Та рос. Мовах : біль, путь, степ, сибір, тюль, ступінь; б) невідмінювані слова іншомовного походження: кабальєро, какаду, поні, цеце, меню, журі, рагу, сочі, івасі; в) слова з формальними ознаками чол. Роду (назви професій, посад, виду роботи), які тепер називають і осіб жін. Статі: суддя, прокурор, директор (слова лікарка, викладачка, завідувачка і под. Використовуються лише в розмовно-побутовому стилі, але аспірантка, артистка, журналістка, авторка — і в професійному мовленні); г) ім. Спільного роду: протеже, підлиза, ледащо, хмарище;

2. Іменники, при утворенні відмінкових форм яких виникають труднощі: а) форми р.в. Однини ім. Чол. Роду іі відміни: предмета, процента, сюжету, колективу, терміна — терміну, фактора — фактору; б) форми р. Й о.в. Однини ім. З основою на -р: аптекаря, ігоря, кобзаря, ветеринара, столяром, слюсарем; в) форми р.в. Множини: болгар, татар, грамів, кілограмів; г) клична форма: сергію, олеже, мотре, соломіє василівно, любове дмитрівно, миколо семеновичу; д) прізвища у різних відмінках: макогін, гринів, швець, перець; ж) вживання паралельних закінчень іменників у давальному відмінку: декану і деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи осіб, слід віддавати перевагу закінченням -ові, -еві, наприклад: панові ткаченку, ректорові, але заводу, підприємству, відділу тощо. У випадку, коли кілька іменників-назв осіб підряд стоять у давальному відмінку, закінчення потрібно чергувати: генеральному директорові науково-дослідного інституту нафти і газу панові титаренку сергію олександровичу;

3. Чоловічі прізвища на -ко, — ук відмінюються: олегові ткачуку (але олені ткачук), василя марченка (але мар ‘яни марченко), максимові брикайлу (але тетяні брикайло);

4. Форми непрямих відмінків числівників (п ‘ятидесяти, семистами, трьохстами замість п ‘ятдесяти (п ‘ятдесятьох), сьомастами (сімомастами), трьомастами);

5. Форми ступенів порівняння прикметників та прислівників: дорожчий, найдорожчий (а не більш дорожчий, самий дорогий); швидше, найшвидше, якнайшвидше, щонайшвидше (а не саме швидше, більш швидше, більш швидкіше і т.д.).

6. Використання іменників, прикметників тощо замість активних дієприкметників: завідувач кафедри (а не завідуючий), виконувач обов ‘язків (а не виконуючий), чинний правопис (а не діючий), відпочивальники (замість відпочиваючі) і т.д.

7. Певні форми дієслів, зокрема такі: а) особові форми дієслів архаїчної групи: дати, відповісти; б) форми наказового способу: наполягти — наполяж, чистити — чистьте. Помилкою буде неправильне утворення особових дієслівних форм полять, мелять, колять, боряться, ходімте замість полють, мелють, колють, борються, ходім.

До типових помилок відносяться такі порушення лексичних норм: розкрийте, розгорніть зошити, книжки (нормативно — відкрийте), положіть, поставте ручки (нормативно — покладіть), переверніть сторінку (нормативно — перегорніть), листати сторінки (нормативно — перегортати, гортати), не мішай (нормативно — не заважай), другим разом (нормативно — іншим), приведіть приклад (нормативно — наведіть); а також:

• Уживання слів у невластивому їм значенні: вірна відповідь, музикальна освіта, воєнна форма, тактична поведінка замість правильна відповідь, музична освіта, військова форма, тактовна поведінка;

• Змішування компонентів у близьких за значенням фразеологізмах: відіграє велике значення замість має велике значення, але відіграє роль;

• Вживання ненормативних слів і фразеологічних сполучень на зразок столова, обіжатися, остановка, приймати участь, кидатися в очі замість їдальня, ображатися, зупинка, брати участь, впадати у вічі.

Наступний, такий слідуючий

Протягом, упродовж тижня на протязі тижня

Добре ставлення добре відношення

Вживати заходи приймати міри

Брати участь приймати участь

Брати до уваги приймати до уваги

Передплачувати підписуватися на газети

Витяг із протоколу виписка з протоколу

Вважати помилкою рахувати помилкою

Принаймні по крайній мірі

Укладати угоду, підписувати договір заключати договір складати іспит здавати іспит

Накреслити, запланувати намітити

Скеровувати, спрямовувати направляти

Оголошення об ‘ява

Для унаочнення для наглядності

З ‘ясувати вияснити

Завдати шкоди нанести шкоду

6. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання

Прийменників). До слабких синтаксичних норм належать:

• Складні випадки керування іменників (пам ‘ятник франкові, завідувач відділу), прикметників (властивий кому, чому, характерний для кого, чого), дієслів (запобігати чому, оволодіти чим, опанувати що);

• Побудова прийменникових сполучень, особливо з прийменником по: по бажанню (нормативно — за бажанням), по вимозі (на вимогу), по ініціативі (з ініціативи, за ініціативою), по відомостях (за відомостями), по вині (з вини), по мірі (в міру).

• Порушення синтаксичних зв’язків між словами (норм керування і узгодження): екзамен по математиці, згідно наказу, властивий для нього замість екзамен з математики, згідно з наказом, властивий йому;

• Неправильне вживання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів: проїжджаючи повз висоту 805, увагу шури привернула могила, що виднілася здалеку замість коли шура проїжджала повз висоту 805, її увагу привернула могила, що виднілася здалеку;

• Неправильна побудова речень з однорідними членами: горджуся і люблю свою школу замість я люблю свою школу і горджуся нею;

• Порушення порядку слів у реченні;

• Порушення порядку розташування частин складного речення;

• Змішування прямої і непрямої мови тощо.

Згідно з наказом відповідно до інструкції проректор з наукової роботи лекція з математики повідомити факсом робота за сумісництвом після розгляду заяви незважаючи на це досвід (щодо) розроблення комісія з питань на замовлення за формою

У відповідності з інструкцією проректор по науковій роботі лекція по математиці повідомити по факсу робота по сумісництву по розгляді заяви не дивлячись на це досвід по розробці комісія по питанням по замовленню по формі

За допомогою при допомозі

За наявності, у разі при наявності

Тому що, оскільки так як

Деякою мірою в деякій мірі

Завод, що виробляє завод по виробництву

Залежно від в залежності від

7. Стилістичні (регулюють доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування). Сн обмежують використання літературно унормованої одиниці (слова, форми) певним стилем літературної мови. Наприклад, стилістичною нормою для слів заява, протокол, резолюція є їх використання в офіційно-діловому стилі. Використовуючись в іншому стилі літературної мови, вони також несуть у собі забарвлення офіційності. Нестягнені (золотая, веселая, золотії, веселії) і короткі (зелен, ясен) форми прикметників вживаються у художньому стилі (фольклорі, поезії), і це є їх стилістичною нормою. В інших стилях літературної мови вони можуть використовуватися тільки за умови, якщо їхнє народнопісенне забарвлення буде стилістично виправдане (не порушить сн). Стилістичними помилками будуть:

• Невмотивовані використання в одному функціональному стилі мовних засобів, що характерні для іншого стилю;

• Зловживання лексикою і фразеологією ділового стилю (так звані «канцеляризми») або спеціальними термінами в текстах ненаукового характеру;

• Невмотивоване вживання нелітературної лексики (діалектизмів, просторічних слів);

• Стилістично невиправдане вживання експресивних засобів, що створює зайву, інколи фальшиву емоційність.

Залишилося лише залишилося тільки

Пам ‘ятний сувенір сувенір, пам ‘ятний подарунок

Моя автобіографія автобіографія, моя біографія, життєпис

Захисний імунітет імунітет

Глухий тупик глухий кут, тупик

8. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі);

9. Орфографічні — загальноприйняті правила передачі звукової мови (слів і їх форм) на письмі (приміром, правил написання слів окремо, разом чи через дефіс, правил вживання великої літери і т.д.). Найчастіше порушуються такі орфографічні норми, що стосуються:

• Вживання апострофа (зв’язок, бур’ян, свято, торф’яний, під’їхати);

• Правопису власних назв (міністерство освіти україни, народний рух україни, нобелівська премія, академія наук україни, ахіллесова п’ята);

• Правопису префіксів з-, с- (зшиток, зцідити, сфотографувати);

• Правопису префіксів роз-, без- (розхитати, безшумний);

• Правопису префікса пре- (пред’явити, премудрий);

• Правопису слів іншомовного походження (шасі, ватикан, сицилія);

Правопису прислівників (віч-на-віч, з дня на день, з давніх-давен, рік у рік). (норми написання слів);

10. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків). За допомогою пн здійснюється структурне і смислове членування писемної мови на значущі частини, що дає змогу читачеві усвідомити зміст тексту відповідно до задуму автора. Українські пунктуаційні норми базуються на граматичній та змістовій основі і враховують інтонацію.

Останні три типи мовних норм (графічні, орфографічні, пунктуаційні) називаються правописними.

Мовні норми можуть відрізнятися сферою застосування. Наприклад, орфографічні та пунктуаційні норми стосуються лише писемної мови, а орфоепічні — реалізуються тільки в усній. Частина норм є актуальною як для писемної, так і для усної мови. Такими є норми, які стосуються лексичного складу та граматичної будови: за будь-яких умов спілкування необхідно вживати слово відповідно до його значення або утворювати форму чи будувати речення згідно з граматичними правилами.

Усе, що не відповідає мові, належить до ненормативної мови. Саме унормованістю літературна мова протистоїть іншим формам національної мови (діалектам, жаргонам, просторіччю), які становлять усну сферу загальнонаціональної комунікації — народнорозмовну мову.

Мовні норми характеризуються:

— Системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи);

— Історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови);

— Соціальною зумовленістю (виникають у зв’язку з потребами суспільства);

— Стабільністю (не можуть часто змінюватися).

Існує поняття варіантності літературної норми, пов’язане з наявністю у мові кількох однозначних або синонімічних паралельних елементів. В українській мові виділяють: хронологічні (діахронічні) варіанти: перст-палець; регіональні: міліціонер-поліцейський; акцентуаційні: беззахисний-беззахисний; орфоепічні: бе [зп]печний-бе [сп] ечний; фонематичні: онук-внук; морфологічні: мотузок-мотузка, ходитиму-буду ходити; синтаксичні: заява прокурора-прокурорська заява; стилістичні: поліцейський-коп варіанти. Нормативні варіанти вимови, написання потрібно відрізняти від порушень норм, що кваліфікуються як мовні помилки. Отже, літературна норма, з одного боку, є незмінною і стабільною, з іншого — розвивається і поступово змінюється.

Ознаки літературної норми — 1)відповідність лн системі мови; 2)стабільність; 3) варіантність; 4) стилістична диференціація; 5) кодифікованість.

Закріплені норми літературної мови (фонетичні, лексичні, граматичні, стильові, стилістичні) формують у мовців відповідний мовний смак і спонукають до дотримання норм. Порушення мовних норм сприймається грамотними мовцями вже як несмак, поганий смак, відсутність смаку. Проте повної відповідності між мовною нормою і мовним смаком немає. Норма є традиційнішою і стабільнішою, а смак — сучаснішим і рухливішим. Окрім норми, на смак впливають мінливі умови суспільного й особистого життя мовців, соціальні запити на мову, ідеали і цінності, особливо естетичні. У сукупності це становить систему ідейно- естетичних і психолінгвістичних орієнтацій суспільної групи мовців (чи окремого мовця) щодо мови, її використання. Таку систему орієнтацій і називають мовним смаком.

Основою мовного смаку є чуття мови. Воно формується в процесі оволодіння мовою, засвоєння мовних знань, під впливом мовного і соціального досвіду та свідомого оцінювання і переживання мовних явищ. Отже, мовне чуття — це індивідуальна система підсвідомих оцінок, що ґрунтується і на літературних нормах, і на мовних ідеалах.

3. Легітимність ненормативності: мовні ігри в рекламі

Мовна гра — це свідоме порушення мовних норм, правил мовної поведінки, перекручення (викривлення, спотворення) мовних кліше з метою надання повідомленню більшої експресивної сили. Мовною грою намагаються зробити рекламу оригінальною. На думку фахівців, саме мовна гра допомагає встановити теплий, неформальний контакт з реципієнтом.

До прийомів мовної гри відносять:

1) графічні виділення назви товару чи фірми (створюють можливість подвійного прочитання), наприклад: «чоловікам потрібно бути «імпульсивними» (реклама дезодоранту «імпульс»); «сенсація, на яку ви чекали!» (реклама комп’ютерів марки «сенз»); «смакуйте життя!» (реклама фірми «смак»).

2) Графічні виділення ключових слів у тексті. За їх допомогою можна створити «подвійний» текст (з двома рекламними повідомленнями). Спершу читається виділене графічно коротке повідомлення, сконструйоване з фрагментів, які входять до другого — довшого повідомлення, наприклад: «ми пропонуємо те, що будуємо» (реклама будівельної фірми).

3) Спеціально зроблені орфографічні помилки (на думку спеціалістів вони допомагають ввести додаткові конотації (відтінки у значенні): «бережи жуби ж дитинства»,

4) Творення неологізмів: «не гальмуй! Снікерсуй», «пепсизм-коланізм».

5) Неправильне сполучення слів: «породисті меблі», «віскас знає і розуміє кішок», «кожен віник мріє стати пилососом «ровента», «син за батька не автовідповідач», «людина — не кактус, їй треба пити» тощо.

6) Гра слів (каламбур):

А) використовують слово, у якому одночасно реалізовано в контексті два його значення, унаслідок чого виникає семантичне мерехтіння (у свідомості реципієнта актуалізується і пряме, і переносне значення), наприклад: «людина на 70% складається з води. Фільтруєш ?» — речення фільтруєш ?Вжито у двох значеннях: 1) використовуєш фільтр?; 2) міркуєш?;

Б) використовують прийом, коли є перехід від одного значення слова до іншого в межах невеликого відрізка мовлення, наприклад: «піднімаємо все! Навіть настрій» (реклама автонавантажувачів); «плодіть і розмножуйте» (реклама копіювальних апаратів).

7) Стильовий контраст — використання мовних засобів, що не характерні для певної комунікативної ситуації, наприклад: «так, це мій банк!» (реклама банку).

8) Переробка відомих виразів, прислів’їв, приказок тощо: «перпетум меблів», «карл для клари купує в «коралі», «прийшов, побачив, повечеряв».

4. Культура мови і мовлення

Зростаюча увага до питань соціолінгвістики, зокрема до питань мовної комунікації, принципів моделювання комунікативного акту, функціонування мови у всіх сферах суспільної діяльності є однією з важливих особливостей сучасного і зарубіжного мовознавства. У колі цієї загальної проблематики досить важливим є також вивчення мовленнєвого етикету — правил мовленнєвої поведінки. Ці правила закріплені у системі стійких висловів, прийнятих даним колективом носіїв цієї мови на певному етапі розвитку суспільства в особливих ситуаціях спілкування.

Головна особливість спілкування як процесу — взаємодія. Процес спілкування охоплює соціальну взаємодію членів суспільства — їх спільну діяльність, інтеракцію і власне комунікацію. Упорядкованість досягається за допомогою правил і норм, які регулюють характер спілкування залежно від його мети і засобів. Спілкуючись, індивіди повинні рахуватися з соціальними нормами, звичаями, традиціями, що існують у даному суспільстві. Така необхідність нормативного регулювання спілкування, на думку л.м. Архангельського, продиктована потребою «забезпечення цілісності суспі

bookss.co.ua